Минулої суботи у рамках всеукраїнського туру до Хмельницького завітав відомий вітчизняний секстет або, як музиканти себе називають, — вокальна формація “Піккардійська Терція”.
Минулої суботи у рамках всеукраїнського туру до Хмельницького завітав відомий вітчизняний секстет або, як музиканти себе називають, — вокальна формація “Піккардійська Терція”. Львівський музичний колектив привіз кращі пісні, серед яких і сумнозвісна “Пливе кача”, під яку, як відомо, прощалися на Майдані з загиблими героями Небесної сотні. Цю композицію вокалісти виконували посередині концерту, вдало підвівши слухачів до драматичної пісні іншими філософськими текстами. Зал “Качу” слухає стоячи, оплесків опісля не чути, лише “Герої не вмирають!”. Як же знову завести глядачів? Але для професіоналів це не проблема. Естрада, народні, рок-н-рол — чого тільки немає у репертуарі віртуозної “Терції”!
Ковтком свіжого українського пісенного слова, цікавими акапельними мелодіями, гарним настроєм погасили “Піккардійці” спрагу хмельничан за справді хорошою музикою. Шанувальники люблять “Терцію” за відданість українській пісні, позитив, який випромінюють, незвичну техніку виконання акапельних творів… Проникливий текст, бездоганна гармонія голосів, шумові ефекти, ритмічні клацання пальців, кілька притупцювань, пританцьовувань і зал у нірвані — підспівує, підплескує… — тішиться.
Наша розмова з тенором “Піккардійської” шістки Ярославом НУДИКОМ.
— “Піккардійська Терція” народилася у Львові 1992 року. Тоді було патріотичне пробудження, легше, натхненніше співалося українським співакам. Як нині?
— Вдячний Путіну, що нарешті об’єднав український народ. Ми гастролювали по обидва боки Дніпра, чесно кажучи, раніше в мене були сумніви щодо порозуміння мешканців західної та східної України. Але, як не парадоксально, останні події нас здружили. І це тільки початок єдності українців.
— Ворожнеча з Росією трохи пригасила російських зірок на вітчизняній сцені, теле-, радіо-ефірах. Чи не є це можливістю воскресити вітчизняних, яких витісняють іноземні конкуренти?
— Раніше у людей не було вибору — йшли на ті концерти, про які анонсували афіші. Нині ж, зокрема завдяки Інтернету, можна дізнатися наперед про гастролі артистів.
З молодих мені подобаються колектив “Даха Браха”, їхній дочірній проект “Dakh Daughters”, музичний проект “Onuka”, нещодавно познайомився з представниками, на мою думку, етнохаосу — гуртом “Йорий клоц”. Є багато інших цікавих проектів, які вражають і потребують популяризації.
— Вашому колективу вже за другий десяток, “Піккардійську Терцію” люблять в Україні й за кордоном. Хотілося б звання народних отримати?
— Ми крутіші — лауреати Національної премії України ім. Т.Шев-ченка. Щодо народних артистів, то не працюємо у державних структурах, до того ж не гонимося за званнями, нас і без того любить народ. Свідчення цього — повні зали на концертах.
— Чому вас нечасто побачиш по телевізору?
— Цей феномен для нас досі загадка. На концертах — аншлаги, а телебачення транслює мало. Можливо, наша музика сприймається краще наживо, ніколи не співаємо під фонограму. Наші шанувальники на нестачу інформації не скаржаться, про нас можна чимало дізнатися, знайти пісні у мережі Інтернет.
— Розкажіть про репертуар, хто вам пише такі гарні пісні?
— Виконуємо понад 350 композицій, репертуар на 95 відсотків україномовний, решта — пісні різними мовами світу, крім російської, ми ж — львів’яни!
Пісні для “Піккардійської Терції” пишемо я і Володимир Якимець, авторські композиції переважають у нашому репертуарі. Виконуємо й пісні інших українських композиторів, наприклад, Володимира Івасюка, Ігоря Білозіра, а ще багато зарубіжних хітів.
У репертуарі маємо майже все, жанр акапелла розвинули до такого рівня, що виконуємо від першоджерела — народної пісні до фанку. Але називаємо себе поп-колективом.
— А яка улюблена пісня “Піккардійської Терції”?
— Хіт “Старенький трамвай”, він розповідає про наше походження, душу гріє і… годує наш колектив.
— Розкажіть про мистецьке об’єднання “Дзиґа”, яке допомагало вам стати на ноги.
— “Дзиґу” створено 1993 року в Львові як об’єднання людей, котрі хотіли морально, матеріально, організаційно підтримати молодих місцевих митців. За рік після появи “Піккардійської Терції” туди запросили і нас. За контрактом з “Дзиґою” спів-працювали шість років, потім пішли на вільні хліби. “Дзиґа” допомагала й відомим музичним проектам “Мертвий півень”, “Плач Єремії”, Руслані та іншим.
— Ви згадали про Руслану Лижичко, вона допомагала вам — землякам, талановитим музикантам як народний депутат?
— Нам не допомагав ніхто, але молодим музикантам Львова (і не тільки) Руслана з чоловіком продюсером Олександром Ксенофонтовим допомогли немало.
— Ви відкриті до співпраці з іншими музичними проектами?
— У “Піккардійської Терції”, як у печері, — немає дверей. Радо розглядаємо всі пропозиції.
— Де готуєтеся до концертів?
— Маємо приміщення у Львівському Палаці культури, яке ще у 1998 році надала влада міста. Це кімнати для адміністратора та репетицій.
— За кордоном гастролюєте?
— Так, є лауреатами численних міжнародних фестивалів та конкурсів. Іноземна публіка йде на концерти саме “Піккардійської Терції”, а не просто артистів з України. Це тішить.
— Як відпочиваєте від музики?
— Коли потрібно відпочити — беремо відпустку. Минулого року після насиченого всеукраїнського туру відпочивали два тижні хто де: на морі, в Карпатах, у Шацьку… — тільки б подалі від міста.
— Яку музику слухаєте, крім власної?
— Різну, залежить від настрою. Інколи хочеться поїздити швидко в автомобілі, слухаючи “АС/DC”.
Останнім часом, друзі жартують, що це старість, люблю відпочивати на дачі, де слухаю звичайне українське радіо — звідти знаю багато цікавих творів.
— У вас уже є напрацювання до нового альбому?
— Так, маємо 10 пісень.
— Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО