Із приходом весни оживають почуття, воскресають мрії й сподівання, з’являється незгасне бажання жити, радіти кожній миті, кожному погляду, кожній усмішці. У такі дні хочеться кохати, дарувати щастя рідним і близьким, бути вдячними за хороші слова, вчинки, емоції…
Із приходом весни оживають почуття, воскресають мрії й сподівання, з’являється незгасне бажання жити, радіти кожній миті, кожному погляду, кожній усмішці. У такі дні хочеться кохати, дарувати щастя рідним і близьким, бути вдячними за хороші слова, вчинки, емоції…
У подібну гаму натхненних відчуттів поринули студенти Хмельницького національного університету, які завітали в обласний літературний музей на презентацію перших збірок молодих поетес Олени Іськової з Шепетівського району (с. Вербівці) “Рветься душа у небо” та Альони Лісничої з села Проскурівка Ярмолинецького району “Я розмовляла з твоїми очима…”. Із заримованих рядків лилися розповіді про пережите, відчуте, про те, чим повнилася і, можливо, досі повниться душа авторок.
Аби підсилити творчу атмосферу, спеціально запрошені студенти Хмельницького музичного училища імені В.Заремби Тетяна Рогоза та Юлія Дударенко виконали музичні мелодії на бандурі та гітарі.
Олена Іськова віршами передала стан жінки, чоловік якої зараз у зоні АТО, поділилася хвилюваннями маленької донечки, котра місяцями не бачила татка. Авторка розповіла і про почуття, скроплені прогірклою сльозою:
З коханих уст лились брудні слова…
Я розумію: стала не потрібна.
А я жива! Ти чуєш, ще жива!
Для когось досі я надія срібна.
Збірка Олени складається з десяти циклів (“Розкрилля душі”, “З Україною в серці”, “Небесна сотня… Повняться ряди…”, “А ми досі на Ви”, “Свою любов кладу тобі до ніг”, “З тобою ми на різних берегах…”, “Світ вражає красою”, “Заробітчанство дитячими сльозами”, “Таке життя”, “Різне”). В кожному з них — історія переосмисленого, справжнього, щирого.
Альона Ліснича у збірці філософствує, використовує нестандартні образи, вдається до метафорики, гіперболізує. У неї “осінь плете мінори”, “небо озвучує Баха”, “морози крізь скло продряпують стежини в душі”. Вона наче смакує почуттями, які оповили її серце надіями. І хоча, як зізнається авторка, вони недосконалі, все ж віра продовжує пестити душу.
Авторка до останнього сподівається, що її кохання буде взаємним, та рідні серцю люди все ж стають “колишніми”. А як гарно усе починалось:
Очима ти казав мені: люблю.
В душі моєї виростали крила,
Я посмішку твою вві сні ловила
І дарувала з радістю свою…
У потрібності зустрічей молоді з творчими ровесниками переконаний Василь Горбатюк, директор обласного літературного музею, голова обласної організації Національної спілки письменників України.
“Гості літературного музею — юні слухачі, — вважає він, — під час презентації збагатились емоційно, побачили, як творять сучасні молоді автори, почерпнули багато нового. Авторки ж відчули значимість своєї творчості, новий приплив натхнення. А ми раді, що можемо підтримати юні таланти”.
Людмила ДАНИЛЮК, заступник директора обласного літературного музею
На фото: Альона Ліснича й Олена Іськова