Біографії справжніх, невигаданих героїв історія часто залишає надто короткими, не кожному з них пощастило на свого літописця. Але й кількох стислих рядків може вистачити, щоб зрозуміти: подвиг в ім’я Батьківщини не повинен залишатися в забутті.
Біографії справжніх, невигаданих героїв історія часто залишає надто короткими, не кожному з них пощастило на свого літописця. Але й кількох стислих рядків може вистачити, щоб зрозуміти: подвиг в ім’я Батьківщини не повинен залишатися в забутті.
Йосип Лапушкін не був нашим земляком, він народився далеко від подільської землі — на Рязанщині, у скромній селянській родині. Вчився у сільській школі, рано пішов працювати механіком на машинно-тракторній станції. Життя склалося так, що двадцятилітнім юнаком переїхав до Проскурова, де у жовтні 1937 року був призваний до лав Червоної армії. Службу проходив у одній з військових частин міста, закінчив полкову школу, а згодом — і курси вдосконалення командного складу.
Вже з перших днів Великої Вітчизняної війни воював на фронті. У липні 1941-го потрапив у полон, де доля знову повернула його до Проскурова в один з таборів для військовополонених. Звідти його як місцевого жителя забрала дружина, уродженка села Слобідка з Ярмолинеччини Уляна Сівак. У часи окупації вони разом жили у Проскурові. У 1944 році після звільнення міста від фашистів молодий лейтенант Йосип Лапушкін був знову мобілізований у діючу армію.
Нове повернення на фронт виявилося коротким, але героїчним. У січні 1945 року на території Латвії точилися жорстокі бої з німцями, які вели війська І Прибалтійського фронту. Найзапеклішими вони були на підступах до Кенінгсберга. Рота 113-го стрілецького полку 32-ї стрілецької дивізії 4-ї ударної армії разом з іншими підрозділами отримала наказ швидким маневром форсувати Курську затоку, захопити траншеї противника і блокувати дорогу на вузькій косі, якою німці виходили з Клайпеди до Кенінгсберга. Командир роти Йосип Лапушкін поставлене завдання виконав, але треба було протриматись на захопленому невеличкому плацдармі до підходу підкріплення. Впродовж того дня він з групою побратимів відбивав одну шалену атаку за іншою. 20 червоноармійців — усе, що залишилось від роти, на чолі з Лапушкіним відбили шість чисельних контратак гітлерівців, які несамовито намагалися пробитися крізь тоненьку нитку лінії нашої оборони. Неодноразово справа доходила навіть до рукопашного бою. В одному з них молодший лейтенант Йосип Лапушкін особисто знищив п’ятьох фашистів, був двічі поранений, але позицій не здав. Але третє важке поранення виявилося для нього смертельним…
Указом президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1945 року Йосипу Лапушкіну було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Золота Зірка і орден Леніна додалися до раніше отриманих двох орденів Червоної Зірки та ордена Вітчизняної війни, він їх уже не побачив. Поховали героя-проскурівчанина на військовому кладовищі Клайпеди, де встановлена на його честь меморіальна плита. Ім’я Лапушкіна отримав риболовецький супер-траулер з портом прописки міста Клайпеди.
У Хмельницькому рішенням міської ради від 12 червня 2013 року провулок Карла Маркса був перейменований на провулок Йосипа Лапушкіна. Днями до дня визволення міста на одному з будинків у провулку буде встановлений барельєф Героя Радянського Союзу Йосипа Лапушкіна. Ніщо у нас не може бути забутим у тій війні, й ніхто не буде забутий….
Володимир Разував