Яскрава, талановита, харизматична. Її виступи на сцені завжди запам’ятовуються, а її голос проникає до самого серця. Вона з однаковою віддачею і професійністю співає як для глядачів вщерть заповненої зали обласної філармонії, так і для десятка поранених бійців у шпиталі. А ще вона — активна учасниця творчого волонтерського об’єднання “Мистецька подільська сотня”, дружина атошника, котра не з чужих розповідей знає як-то чекати чоловіка з війни. Про життя, творчість, благодійність і війну спілкуємося з лауреаткою фестивалю “Червона рута”, солісткою Хмельницького муніципального естрадно-духового оркестру Мариною Українець.
Яскрава, талановита, харизматична. Її виступи на сцені завжди запам’ятовуються, а її голос проникає до самого серця. Вона з однаковою віддачею і професійністю співає як для глядачів вщерть заповненої зали обласної філармонії, так і для десятка поранених бійців у шпиталі. А ще вона — активна учасниця творчого волонтерського об’єднання “Мистецька подільська сотня”, дружина атошника, котра не з чужих розповідей знає як-то чекати чоловіка з війни. Про життя, творчість, благодійність і війну спілкуємося з лауреаткою фестивалю “Червона рута”, солісткою Хмельницького муніципального естрадно-духового оркестру Мариною Українець.
— Марино, твоє життя і професія дуже щільно переплетені з музикою. Але якщо уявити, що не стала б співачкою, яку професійну дорогу обрала би?
— Навіть важко уявити, що я не співала б! Звісно, у дитячих мріях я бачила себе і медсестрою, і танцівницею, і вчителькою. Останнє до певної міри втілилося в життя під час викладацької діяльності в київській та хмельницькій музичних школах. А загалом моя найголовніша професія — бути мамою синочка Даниїла. Він — моя найкраща пісня і мій найпалкіший шанувальник!
— Робота у великому колективі (маю на увазі естрадно-духовий оркестр) — неабиякий професійний досвід і можливість розвитку. Розкажи, як працюється.
— У цьому колективі я вже третій рік. Проте навіть за такий короткий час набула величезного досвіду. Коли співаєш пісні під фонограму “мінус” — це одні емоції та відчуття, а коли за твоєю спиною на сцені потужний оркестр, котрий працює як один живий організм, то підсвідомо виникає відчуття містичного дійства, казки, до творення якої, бодай трішки, причетна і я. Велика удача, коли професія приносила б не лише заробіток, а й неабияке моральне задоволення. У моєму випадку все співпало. І я завжди повторюю, що в мене найкраща робота в світі!
— Окремий аспект твоєї діяльності — благодійні концерти. Упродовж року, відколи Україна зазнала агресії з боку сусідньої держави, разом з “Мистецькою подільською сотнею” ми об’їздили немало військових частин і шпиталів, провели десятки благодійних акцій. Як тобі співати в такій іпостасі?
— Життя ні в кого з нас не запитувало, чи хочемо займатися таким різновидом діяльності. Кожен українець і зокрема кожен артист для себе вирішував: треба мені докладатися до благодійної діяльності на підтримку наших захисників, котрі воюють на сході країни, чи не треба? Для мене схоже питання навіть не стояло. Адже мій чоловік уже тривалий час перебуває в зоні АТО. І бодай у такий спосіб, співаючи, я можу частково віддячити йому і всім його побратимам за те, що ми не зазнали жаху бомбардувань та обстрілів. На щастя, знайшлись однодумці з нашої “сотні”, котрі підтримали моє прагнення і загалом дали змогу бути причетною до справи волонтерства через пісню й музику.
— Але співати для глядачів, скажімо, у філармонії, і співати для вояків, котрі незабаром вирушать на Схід, чи поранених атошників — це, як кажуть, дві великі різниці…
— Авжеж, емоційно важко, приїжджаючи у шпиталі, дивитися в очі пораненим хлопцям і розуміти, що їм довелося пережити заради нас. Важко кілька перших пісень… А далі ситуація докорінно змінюється: бійці починають посміхатися, підспівувати, аплодувати, йти до танцю! Під час таких виступів наочно пересвідчуюся в тому, що пісня здатна лікувати. А ще частенько, особливо під час акцій на Проскурівській, чую запитання: “Чому ви не їдете до Києва? Чому не робите кар’єру співачки?..” Та хіба час робити співочу кар’єру, коли в моїй країні війна? Як волонтер я приношу користь, адже всім відомо, що армія тримається зусиллями волонтерів, небайдужих людей. Піснями нашої “сотні” ми долучаємося до цього величного руху. А перемога неодмінно буде за нами!
Розмовляла Оксана Радушинська
на фото: під час виступу у шпиталі