Свято 8 Березня — привід гучніше поговорити про жінок, особливо тих, кому вдається не лише підтримувати домашнє вогнище, а й турбуватися про важливе для суспільства. Директор обласного художнього музею сучасного мистецтва Лариса ЧЕРНОВА відносно нещодавно очолила творчий колектив, а вже зуміла реалізувати кілька цікавих проектів, які згуртували митців усієї України. Про її успіхи як директора музею й просто чарівної жінки наша розмова.
Свято 8 Березня — привід гучніше поговорити про жінок, особливо тих, кому вдається не лише підтримувати домашнє вогнище, а й турбуватися про важливе для суспільства. Директор обласного художнього музею сучасного мистецтва Лариса ЧЕРНОВА відносно нещодавно очолила творчий колектив, а вже зуміла реалізувати кілька цікавих проектів, які згуртували митців усієї України. Про її успіхи як директора музею й просто чарівної жінки наша розмова.
— Пані Ларисо, з якими намірами очолили музей?
— Мета мого професійного життя, а працюю в музейній справі майже два десятки років, — наблизити людей до мистецтва. Очоливши обласний музей, прагну, щоб він був не просто місцем збереження художніх творів провідних митців, а й культурним центром, куди можна прийти не лише подивитися на мистецтво, а й послухати, поспілкуватися, подискутувати про нього, навіть чомусь повчитися.
— З чого почали реалізовувати плани?
— Першим проектом, який вдалося реалізувати на посаді директора, був фестиваль “Арт-колаж” у травні минулого року. У музеї він стартував ще у 2012 році, але мені з колективом вдалося зробити його яскравішим, масштабнішим. “Арт-колаж” розкрив чимало аспектів сучасного вітчизняного мистецтва. Вдалося залучити до творчості чимало молоді.
Другим вагомим кроком до зміцнення авторитету музею, а ще більше до популяризації сучасної творчості став спільний з дніпропетровським арт-центром “Я Галерея” проект “До Дерева”. Фестиваль стосувався культури, історії, мистецтва, екології та інших аспектів життя. В рамках проекту вдалося провести вісім цікавих заходів. Зокрема, відбулися виставки творчості сучасних митців, лекції про мистецтво за участю фахівців з Києва та Львова. У музеї пройшло дефіле на етнічні мотиви молодих дизайнерів. Цікавою була зустріч із заслуженим артистом України Володимиром Смотрителем. Його знають чи не всі хмельничани, але в музеї він розкрив особливу сторінку своєї творчості.
Черговий проект — спроба поєднати творчість художника з музикою. Так, нову експозицію одного з найшанованіших митців у нашому місті — земляка Івана Марчука доповнила виконанням музичних творів його дочка Богдана Півненко. Крім того, Іван Марчук познайомив глядача з авторською художньою технікою пльонтанізм, особливостями творчості художників діаспори (певний час митець творив за кордоном).
— Щодо художників діаспори, музей турбується про повернення їх творчої спадщини на Батьківщину?
— Звичайно, колекції картин нам передають переважно родичі художників. Дехто з авторів здобуває славу в Україні, на жаль, посмертно.
— Знаємо, що й інші творчі проекти музею теж супроводжувалися музикою.
— Чимало молодих музикантів-фольклористів запалив “Арт-колаж”, етнічні колективи виступили в рамках проекту “До Дерева”. На окремій зустрічі творчість світових класиків, сучасних відомих композиторів та тих, чиї імена несправедливо забула історія, воскресив музикант Андрій Ільків.
Намагаємося, щоб глядач сприймав усі види мистецтва цілісно, адже вони доповнюють одне одного.
— Турбуєтеся ви й про мистецький розвиток молоді, зокрема школярів.
— Для цього у нас є спеціально розроблена програма. Співпрацюємо з загальноосвітніми, мистецькими школами. Нині, на жаль, у школах мало уваги звертають на мистецтво. Діти мають лише уроки малювання, майже не вивчають інші види мистецтва. До того ж учителі вчать традиційних технік малювання, нерідко нехтують особливостями світосприйняття дитини, авторськими ідеями.
Нещодавно в одній із міських шкіл бачила, як вчителька критикувала учня за те, що замість дерев, які ростуть, намалював пейзаж із поваленими. На мою думку, це було цікаве мистецьке рішення.
Суть сучасного мистецтва — малювати не тільки те, що бачимо, а насамперед те, що відчуваємо, фантазуємо. Надиктовувати художнику, який колір чи форму застосувати, має внутрішній стан. Сучасний митець бачить не тільки широту моря, красивий пейзаж, а щось більше, можливо, ауру предмета, місця, де перебуває.
Щоб розказати більше про мистецтво, виявити талановитих дітей, відвідуємо школи, проводимо зустрічі, майстер-класи. У музеї під керівництвом провідних митців діти виготовляли ляльки-мотанки, витинанки, малювали портрети жінки-українки. На лекціях слухали про художників, які створювали ілюстрації до творів української літератури. Незабаром плануємо реалізувати нові освітні заходи.
— Розкажіть про один із найсвіжіших музейних проектів — діючу експозицію українського мистецтва другої половини ХХ століття.
— Творів цього періоду багато у музейній колекції. У той час в Україні, крім соціалістичного реалізму, були і художники-нонконформісти, які працювали так, як їм подобалося, використовували новітні художні засоби. Серед представників цього часу — фундатор львівської малярської школи Роман Сельський, художник, котрий пов’язав свою творчість з пошуком національної ідентифікації, Карло Звіринський та інші.
— Напередодні жіночого свята якось вшануєте творчість мисткинь?
— Серед художників діаспори другої половини ХХ століття у нашому музеї представлені роботи Аркадії Оленської-Петришен. А також діє виставка батика — художньої техніки, яка вважається жіночою.
А взагалі стать художника не важлива, головне, щоб це була особистість, яка продукує цікаві твори. Хоча фахівці визнають більшу емоційність, чуттєвість жіночого мистецтва.
— На вашу думну, чим вирізняється Хмельницький обласний художній музей серед інших в Україні?
— Нині такої колекції сучасного мистецтва, як у нашому музеї, немає, мабуть, ніде. Збирати її вирішили ще на початку створення у 1986 році. Тоді у нас не було жодного експоната, колекціонувати класичну спадщину було складно, вирішили збирати твори сучасників. Деякі роботи автори віддавали нам просто з майстерень. Пишаємося колекцією графіки, зокрема нашого земляка Григорія Верейського, раніше навіть був окремий зал, присвячений його творчості.
Нині з нами співпрацюють митці з різних міст України, навіть з-за кордону. Звичайно, є до чого прагнути. Хотілося б запрошувати до нас і фахівців, наприклад, кіно, провідних мистецтвознавців України.
— Ви так віддано дбаєте про мистецтво, музей, для вас це високопрофесійність чи покликання?
— Швидше — покликання. За фахом я — історик, але вже багато років працюю в музейній справі. Починала в обласному краєзнавчому музеї, де досліджувала етнографію Поділля. Дуже подобалося дізнаватися і розповідати іншим про вишивку, старовинні жіночі прикраси. Мене цікавила не так історія їх походження, як мистецькі техніки виконання. Ці дослідження продовжила в художньому музеї.
— А ви особисто маєте талант художника?
— У юності малювала портрети. Згадую, як до шкільного випуску намалювала і роздарувала портрети однокласникам. Їм дуже сподобалися, досі зберігають. Нині на малювання, на жаль, не вистачає часу.
— Як відпочиваєте від музейної справи?
— Люблю читати, а ще… ходити пішки. Щодо останнього, це почалося ще в юності з туристичного клубу. Головним завданням клубівців було пройти зі спеціальним спорядженням певний маршрут, нотуючи все цікаве на шляху. Нині з друзями організовуємо піші походи вздовж річки Дністер.
Щодо талантів господині — це не моє захоплення, хоча маю кілька коронних страв: узбецький плов (його готую під час відпочинку на природі), млинці, сирники тощо.
— Який подарунок вважаєте найкращим до 8 Березня?
— Головне — увага й теплі слова. Подобається румунська традиція відзначати свято на початку весни Мерцишор, коли дарують одне одному бутоньєрки або прикрасу з червоно-білих ниток — символ відродження усіх чистих, світлих мрій, сподівань, надії на краще.
— Чим радуватимете своїх відвідувачів цієї весни?
— Плануємо організувати екопроект — виставку, де будуть представлені квіти, комахи, птахи… — усе, що нас оточує, що потрібно берегти.
Ще до Міжнародного дня музеїв, який відзначають 18 травня, проведемо цікавий художній фестиваль.
— Дякую за розмову, з наступаючим святом!
Розмовляла Ірина САЛІЙ
На фото: під час виставки в рамках проекту “До Дерева”