Продовжуємо розповідати про поштові картки початку ХХ століття, на яких є зображення тогочасного Проскурова.
Продовжуємо розповідати про поштові картки початку ХХ століття, на яких є зображення тогочасного Проскурова.
Реальне училище
Зображення з цієї поштівки знайоме багатьом хмельничанам — його можна зустріти у багатьох виданнях про історію міста. Поштова картка, надрукована у 1907 році, зафіксувала будівлю реального училища — одну з найкращих споруд старого Проскурова, в якій нині зручно почуваються Хмельницька міська рада та її виконавчий комітет. Як бачимо, за сторіччя свого існування споруда збереглася фактично у первозданному вигляді.
Ініціатором створення реального училища стала проскурівська міщанська управа, яка у 1900 році порушила питання про організацію середнього навчального закладу для юнаків, якого на той час у місті не існувало. Особливі зусилля до реалізації цієї справи доклав один із проскурівських землевласників, старший голова Одеської судової палати, дійсний статський радник Борис Вітте. Завдяки його родинним зв’язкам питання про відкриття та фінансування реального училища було вирішене в надзвичайно короткий термін. Вітте просто надіслав телеграму своєму братові — відомому державному діячу, на той час міністру фінансів Сергію Вітте і за його сприяння клопотання проскурівчан знайшло “полную отзывчивость”. Одночасно з процесом організації нового навчального закладу розпочалось будівництво для нього приміщення — на вулиці Старобульварній. Зверніть увагу на фото — на бульварі видно нещодавно насаджені дерева. Так-от, деякі з них ростуть і нині, перетнувши столітній вік.
Отож зі столичною підтримкою та достатнім державним фінансуванням навесні 1904 року будівництво було завершене, а вже 1 липня відбулось урочисте відкриття реального училища. Додамо, що на честь спадкоємця престолу цесаревича Олексія воно отримало почесне найменування Олексіївське.
Училище мало шестирічний курс навчання і давало “реальну” (від латинського rеаlis — дійсний) середню освіту з технічним нахилом. Вступали до нього переважно після початкових шкіл. У 1-4-х класах училища отримували загальну освіту, а з 5-го вивчали спеціальні предмети. Для тих, хто мав намір вступати до університету, діяв сьомий, додатковий клас. Спочатку навчалися 120 дітей, згодом — до 300. Навчання було платним — 20 UAHлів на рік, що було доступно майже всім верствам населення. Для дітей з незаможних родин існувала програма допомоги з фонду опікунської ради, до складу якого входили проскурівські промисловці та купці. У цей фонд в обов’язковому порядку вносили благодійні внески і держслужбовці. Наприклад, голова земської управи С.Кисельов щорічно жертвував на розвиток реального училища від 300 до 238 UAHлів. Із зібраних коштів платили за навчання найбідніших учнів, закуповували книги, форму…
У 1913 році Проскурівська земська управа порушила питання про перетворення училища в класичну гімназію, але… Перша світова війна перекреслила ці плани. Згодом у вересні 1915 року Олексіївське училище евакуювали до Єлисаветграду (нині — Кіровоград), а його приміщення тимчасово віддали для потреб прифронтового шпиталю. За рік реальне училище повернулось у Проскурів та відновило свою роботу. Проте вже з перших днів радянської влади училище було ліквідоване, приміщення передане спочатку школі, пізніше — партійним та комсомольським установам. З 1986 року тут розмістився міськвиконком.
Незважаючи на короткий час існування, реальне училище встигло виховати чимало достойних людей. Серед його випускників Кость Місевич (1890-1943) — видатний бандурист, засновник кобзарської школи ХХ ст., діяч української революції 1917-20 рр. та руху опору в складі УПА, Віктор Чекірда (1894-1964) — видний діяч української революції 1917-1920 рр., повстанський отаман 1920-1923 рр., діяч української діаспори, Микола Трублаїні (1907-1943) — письменник, автор відомих творів “Лахтак” та “Шхуна “Колумб”.
Сергій Єсюнін, історик