Ці трагічні перші роковини Революції гідності відзначила не лише Україна. Найрізноманітніші акції підтримки у ці дні відбулися в тих країнах світу, де є українська діаспора, де є друзі нашої держави та люди, які усвідомлюють, що насправді нині відбувається на нашій землі і яку загрозу несе сучасному світу путінська Москва. Зрештою, про усвідомлення того, чим стали ідеали нашого Майдану для світу і Європи зокрема, стане участь багатьох її лідерів у нашому Марші гідності, який у неділю, 22 лютого, завершить у Києві офіційні державні заходи з нагоди цих роковин.
Ці трагічні перші роковини Революції гідності відзначила не лише Україна. Найрізноманітніші акції підтримки у ці дні відбулися в тих країнах світу, де є українська діаспора, де є друзі нашої держави та люди, які усвідомлюють, що насправді нині відбувається на нашій землі і яку загрозу несе сучасному світу путінська Москва. Зрештою, про усвідомлення того, чим стали ідеали нашого Майдану для світу і Європи зокрема, стане участь багатьох її лідерів у нашому Марші гідності, який у неділю, 22 лютого, завершить у Києві офіційні державні заходи з нагоди цих роковин.
Власне, ці меморіальні акції розпочалися в столиці та по всій країні ще за кілька днів до запланованих основних заходів у центрі Києва і, по суті, продовжуються досі. Хоча їх символічним апофеозом стане вшанування пам’яті героїв Небесної сотні у столиці з п’ятниці 20 лютого до 22 лютого у неділю, на яких побував і наш кореспондент.
Вже під вечір у п’ятницю ближче до 18.00 столичний Майдан Незалежності на очах почав запов-нюватися киянами та посланцями з більшості регіонів країни. Не треба було зайвих доказів, щоб зрозуміти, що переважно ці люди були активними учасниками Майдану, і тут для них кожен клаптик цієї землі має особливий зміст. Щоправда, немало серед них було і чоловіків у камуфляжі, виділялися хлопці з добровольчих батальйонів “Азов”, “Айдар”. З огляду на непростий час були вжиті посилені заходи безпеки: силовики перед початком акції перекрили вихід та вхід на станції метро “Майдан Незалежності”, доступ до Інститутської. Як покаже терористичний акт у неділю в Харкові, ці заходи не були зайвими. У ці дні обабіч вулиці Інституцької вже з’явилась алея з молодих дерев на честь героїв Небесної сотні, а на старих липах — і ця нова назва вулиці, віддрукована на звичайному принтері та написана від руки. На жаль, столична мерія явно запізнилася з належною меморіалізацією цієї вулиці, яка нині перетворилася в національний сакральний Пантеон Героїв Майдану, адже тут мало не на кожному кроці нині встановлені символічні пам’ятники розстріляним саме на цих місцях злочинцями-снайперами, яких досі не знайдено. Трибуна була виконана у двох рівнях: внизу для офіційних виступів, а над нею утеплений майданчик для національної капели “Думка” і національного симфонічного оркестру, яку розмістили на схилі під Жовтневим палацом. Аби потрапити до сцени ближче, слід було пройти через металопошукові рамки, які, щоправда, згорнули по закінченню офіційної частини церемонії, коли почалася багатотисячна скорботна хода Інститутською — Героїв Небесної сотні.
Десь о 18.00 було зупинено рух автомобілів Хрещатиком та навколо нього. Особлива увага була прикута до чотирьох великих моніторів, на яких з’являлися фото загиблих під час Революції гідності, серед яких знімки старокостянтинівця Сергія Бондарчука та хмельничанки Людмили Шеремет…
До початку акції мав можливість пройтися Хрещатиком та до вулиці Грушевського, де, окрім символічних пам’ятників та вівтарів, біля яких горять свічки, лампадки, лежать квіти, вже ніщо не нагадує про запеклі бої, які тривали тут рік тому. На Українському Домі гасло “Моліться за Україну”, на згорілому Будинку профспілок — велетенський банер із текстом “Слава Україні! Героям слава!”… Повертаючись до Майдану, звернув увагу, що біля входу в підземний перехід швидка забрала когось мз хлопців-атошників: друзі пояснили, що він у Києві на лікуванні, попросився на Майдан, та ось стало йому зле. Швидких навколо вистачає. Близько 19.00 до нижньої трибуни підійшов Петро Порошенко у супроводі ще когось з посадовців, проте виступить лише президент, зображення якого транслюватиметься і на майданні монітори, на яких чергуватимуться кадри з різних місць Майдану, а також хроніка Революції гідності. Церемонія розпочалася всеукраїнською хвилиною мовчання. Ентузіазму від виступу президента майданне співтовариство не продемонструвало, а його появу навіть у кількох місцях зустріли скандуванням “Ганьба!”, хоча протягом усієї меморіальної церемонії подібних випадків уже не буде. Слухали слова Порошенка уважно, про загальний ефект промови може свідчити його символічний контрапункт у кінці виступу — “Слава Україні!”, підтриманий тисячоголосим “Героям слава!”…
Потім він разом з сином загиблого героя Андрія Ципуна Владиславом засвітить перший “промінь гідності” і навколо Інститутської водночас вечірню мряку проб’ють десятки таких променів з прожекторів, встановлених на землі. Продовжиться меморіальна церемонія о 19.00 ораторією “Реквієм” Моцарта, яку виконають оркестр та капела. Буде ще Гімн, а далі над Майданом звучатиме “Гей, плине кача…”.
Взагалі, особливості настроїв на Майдані у ті дні, починаючи з п’ятничного вечора включно з неділею, можна охарактеризувати кількома спостереженнями. Тут було не до веселощів, хіба що люди не ховали емоцій від зустрічей з давніми знайомими та побратимами-майданівцями. А загалом переважали серйозність, якась особлива зібраність в очах та на обличчах. Певним дисонансом стали хіба що прапори РУХу біля поштамту, бо була домовленість не виставляти партійної символіки, та фотостенди Європейської партії… Вразила п’ятнична скорботна хода, коли під звуки пісні “Плине кача…”, яка розривала душі, нескінченним потоком учасники церемонії рушили вверх, зупиняючись біля символічних меморіалів-вівтарів на місцях загибелі героїв Майдану. Біля липи, де стоїть такий символічний вівтар Сергію Бондарчуку, застав його дружину Тетяну Володимирівну, рідних, земляків. Неподалік плакали і молилися матір, сестра та наречена сотника-бандуриста Олександра Капіноса. І так біля кожного пам’ятного місця…
У суботу й неділю тут знову йтимуть тисячі людей, яких об’єднає пам’ять про героїку і подвиг Майдану, яка нині вже переплелася з вшануванням подвигів героїв, які гинуть на війні з російськими окупантами та їх поплічниками на Донбасі. “Герої не вмирають” — це гасло звучало повсюди під час Всеукраїнського реквієму в пам’ять героїв Революції гідності як символ незборимості нашого народу…
Б.Демків
На фото: під час акції на роковини Революції гідності у Києві
та Хмельницькому