Минув лише рік після того, як українцям вдалося здійснити, здавалося, неймовірне: із ганьбою вигнати з країни Віктора Януковича. Однак повалення режиму, освячене кров’ю жертв Небесної сотні, стало лише початком боротьби.
Минув лише рік після того, як українцям вдалося здійснити, здавалося, неймовірне: із ганьбою вигнати з країни Віктора Януковича. Однак повалення режиму, освячене кров’ю жертв Небесної сотні, стало лише початком боротьби.
У лютому минулого року режим Януковича видавався непохитним. А сьогодні все, що він може: ламати від безсилля олівці на прес-конференції у вигнанні в Ростові-на-Дону. Мільйони українців вийшли тоді на вулиці, аби не дати країні знову перетворитися на “союзну республіку”, без надії на європейське життя. Втім не Янукович, якого сьогодні вже позбавили статусу президента, виявився справжнім ворогом України. Події, що розгорнулися після його втечі, довели українцям, що насправді цією маріонеткою керували з Кремля. І коли ляльки не стало, а Україна відмовилась від участі в кабальному Митному союзі, лялькар вирішив узяти владу в Україні за допомогою зброї, розгорнувши гібридну війну. Адже російські правителі здавна мріють бачити замість квітучої України зубожілу і покірну Малоросію.
Вторгнення Росії розпочалося з Криму — росіяни ніколи не приховували намірів прибрати до рук півострів. З мовчазної згоди Януковича на початку минулої весни там перебували 25 тисяч російських військових, а населення було старанно оброблене пропагандою, що нескінченним потоком лилася в ефірі російських телеканалів. До кордонів України Путін підтягнув майже 100 тисяч вояків. І майже без спротиву забрав Крим. Починати збройну боротьбу за півострів тоді було вкрай небезпечно: Росія отримала б підстави ввести війська на територію нашої країни, а до війни Україна готовою ще не була. І в першу чергу війна стала б несподіванкою для армії, яку режим Януковича свідомо знищував. Командування потім зізналося: до бойових дій були готові не більше шести тисяч українських військових. Недарма два останні міністри оборони України Саламатін і Лебедєв мали російське громадянство. 
Після Криму Путін взявся за Донбас. Туди почали звозити ополченців зі щирою російською вимовою, а потім створили абсолютно нежиттє-здатні республіки ДНР і ЛНР, на чолі яких поставили відвертих бандитів і клоунів. Однак повністю втілити на Донбасі кримський сценарій Кремлю не вдалося: до того часу і влада зміцнилась, і силові відомства наростили потужності, і самі українці були готові дати рішучу відсіч окупантам. Мрія Путіна про блискавичне приєднання до “руського міра” мало не половини України із тріском провалилася, влаштовані російськими спецслужбами провокації закінчилися пшиком в Одесі, Харкові, Дніпропетровську. Варто було РНБО та Нацраді з питань радіомовлення домогтися відключення російських каналів, як у багатьох мешканців країни спала полуда з очей. Виявилося, що “рупори Кремля” транслювали відверту брехню, принижуючи українців і знущаючись із них.
Та й нова влада не впала на коліна, хоча в умовах війни їй довелося несолодко: шукати гроші, щоб погасити залишені у спадок Януковичем борги, а ще винаходити способи посилити обороноздатність країни. Добре, що вдається вчасно виплачувати зарплати і пенсії, підтримувати економіку в дієздатному стані. І це при тому, що через окупацію Донбасу бюджет втратив майже чверть надходжень, а інвестори бояться везти гроші в країну, де йде війна.
Так, на нас ще чекає важка боротьба з корупцією, очищення правоохоронних та судових органів, відбудова економіки. Та останній рік довів, що попри потуги заздрісників і загарбників Україна залишається міцною, а українці — справжньою нацією. Ми вже заплатили за свободу життями Небесної сотні, героїв АТО, мирних жителів Донбасу. Тисячі понівечених доль, сотні вдів і сиріт, тисячі зруйнованих помешкань — все це плата за нову європейську країну, яку нам слід збудувати наперекір усім викликам.
Ми вже довели, що здатні бути сильною країною: Україна уникла дефолту, що є майже неминучим в умовах війни, в країні прозоро пройшли президентські і парламентські вибори, українське суспільство разом із владою виростило нову армію, яка сьогодні зупинила агресора.
Тепер, відкинувши усі політичні, мовні, культурні відмінності, слід взятися за побудову правової держави з сильною економікою та чесним судом. Нам під силу збудувати справді європейську країну, якою пишатимуться діти й онуки. Недарма ж Захар Беркут у Франка казав: “У єдності наша сила”.
Ольга Мартинюк