Монотеатр “Кут” продовжує дивувати хмельничан актуальними мистецькими проектами. Вже кілька місяців завдяки старанню його директора, режисера й актора Володимира Смотрителя та підтримці меценатів реалізується проект “Молода еліта міста”, спрямований на духовне виховання школярів. До речі, нині в Україні йому немає аналогів. Про значення цього проекту та самого театру нині, коли країна переживає карколомні зміни, Володимир Смотритель розповів нашим читачам.
Монотеатр “Кут” продовжує дивувати хмельничан актуальними мистецькими проектами. Вже кілька місяців завдяки старанню його директора, режисера й актора Володимира Смотрителя та підтримці меценатів реалізується проект “Молода еліта міста”, спрямований на духовне виховання школярів. До речі, нині в Україні йому немає аналогів. Про значення цього проекту та самого театру нині, коли країна переживає карколомні зміни, Володимир Смотритель розповів нашим читачам.
— Пане Володимире, восени минулого року ви запустили проект “Молода еліта міста”, в рамках якого хмельницькі школярі переглянули низку вистав. Розкажіть детальніше про це.
— Це — мистецько-патріотичний проект для молоді, його, вважаю, вже давно потребувало суспільство. Нині, як ніколи, відчувається нестача в більшості українців любові до Батьківщини, мови, історії, обрядів… Це велика трагедія й ми вже пожинаємо її плоди. Подібні проекти можуть змінити ситуацію в духовному житті громади.
Якщо детально, то кожна школа міста отримує на місяць десять еліт-запрошень для кращих учнів, які відзначилися в навчальному процесі, творчими, спортивними досягненнями. Загалом буде показано вісім різних вистав, що дозволить охопити якнайбільшу кількість талановитих дітей. Кожен з них отримує іменний квиток, який не просто дає можливість долучитися до театрального мистецтва, а є подякою учню за його старання..
— Важко було втілити в життя цей проект?
— Про його необхідність я говорив ще сім років тому, оббігав усі інстанції міського й обласного рівнів, але мої пропозиції так і залишалися в чиновницьких шухлядах. Всі ці роки монотеатр “Кут” не міг реалізувати цей проект самотужки через нестачу фінансування. До Революції гідності ми відчували на собі величезний тиск, тому з дев’яти людей, які працювали в театрі, на порозі доленосних для держави подій я залишився сам. Ніхто вже не бачив перспектив, існування “Кута” стояло під питанням. Я був у відчаї — хотілося йти на Майдан, ставити намет й оголошувати голодування. Як можна вбивати чи не єдиний в Україні монотеатр?..
Але врешті є сили, які творять добро, є свідомі держслужбовці та громадяни, які тоді прийшли на допомогу. Так, “Молода еліта міста” отримала шанс на життя завдяки тепер в.о. голови облдержадміністрації Олександру Симчишину, який дослухався до моїх ідей. Саме він у листопаді минулого року допоміг залучити до проекту школи міста й першим надав власні кошти. Згодом знайшовся ще один меценат — Сергій Кротік із Кам’янця-Подільського. Ми підготували всі документи, щоб “Молоду еліту міста” внесли на сесію облради й підтримали фінансово. Але монотеатр отримав офіційну відмову, що, мовляв, у області взагалі немає коштів на подібні проекти. Місто також відмовилося допомогти. Й знову все зависло…
Коли в січні проект уже був на межі, з’явився ще один меценат, народний депутат кількох попередніх скликань Олег Лукашук. Почувши, що “Молода еліта міста” зорієнтована на учнів, одразу зголосився допомогти, адже діти — це наше майбутнє, це той тил, за який нині борються наші герої на сході України. Також Олег Лукашук профінансував і лютневі покази. Завдяки йому діти побачать надзвичайно актуальну виставу “Поет і Кат”, написану хмельницьким письменником Броніславом Грищуком у 1994 році. І хоча конфлікт Поета й Ката, закоханих у красуню Люцію, розгортається в Неаполі у XV столітті, ця драма порушує актуальні теми сьогодення. До речі, відвідати цю виставу зможуть і дорослі в суботу 21 лютого о 19.00.
— Як школярі сприймають моновистави?
— Я ще ніколи не відчував настільки потужної концентрації уваги, зацікавленості юних глядачів, здається, вони ловлять кожен мій рух під час вистави. Саме в такі моменти знову переконуюся, що тут зібралися кращі з найкращих — майбутня еліта міста й держави. Як ніколи раніше, відчуваю віддачу від своєї гри на сцені.
По завершенню діти не розходяться, спілкуються, обмінюються враженнями, адже для багатьох театр — це справжнє відкриття. Цим глядачам залишаю на пам’ять квитки, від яких спочатку відривається для звітності корінець. На зворотній частині маленького клаптика з номером вони пишуть подяки, враження від побаченого.
— На тлі військового конфлікту на Донбасі яким ви бачите майбутнє “Кута”? Яке його місце в житті громади?
— Як не парадоксально, війна, яка точиться на Донбасі, є театром бойових дій. Там є свої режисери, виконавці, зав’язка, кульмінація — всі аспекти, так би мовити, воєнної п’єси. Тому нині значення театру — колосальне, адже він є концентрацією людських конфліктів, де за годину-дві можна показати весь спектр людських проблем. Саме завдяки йому ми можемо усвідомити сутність ситуації, в якій опинилися. Недарма ж у найважчі роки військового часу так цінувалося мистецтво, вся потуга слова, музики.
Нині “Кут” став мистецькою Меккою. Сюди приходять люди різного віку, двері монотеатру відчинені для всіх. Наприклад, 11 лютого в нас відбувся вечір пам’яті Андрія Кузьменка (Скрябіна). За кілька днів до цього до мене підійшли небайдужі молоді люди, котрі шукали місце для проведення пам’ятного концерту на честь Кузьми, але ніде не можна було цього зробити безкоштовно та з вільним входом. Я одразу пішов їм назустріч — повинні ж бути якісь святі речі, не можна весь час думати тільки про гроші.
Переконаний, що монотеатр “Кут” попри всі негаразди існуватиме, бо я вірю в нього й у добро. Як не крути — після зими завжди приходить весна і людям це не підвладно!
Розмовляв Андрій ЯЩИШЕН