У середині 90-х років ХIХ століття в книгарнях і кіосках Європи з’явилася новинка, що викликала значний інтерес: у продаж надійшли ілюстровані поштові картки. Серед перших зображень були й види українських міст — Львова, Києва, Одеси. Їх друкували Російська й Австро-Угорська імперії, де мешкали українці. Назви міст і службові написи на картках відтворювалися російською, німецькою, польською, французькою, італійською мовами і лише зрідка українською.
У середині 90-х років ХIХ століття в книгарнях і кіосках Європи з’явилася новинка, що викликала значний інтерес: у продаж надійшли ілюстровані поштові картки. Серед перших зображень були й види українських міст — Львова, Києва, Одеси. Їх друкували Російська й Австро-Угорська імперії, де мешкали українці. Назви міст і службові написи на картках відтворювалися російською, німецькою, польською, французькою, італійською мовами і лише зрідка українською.
На початку ХХ століття з’явилися також картки з краєвидами подільських міст: Кам’янця-Подільського, Вінниці, Проскурова… Їх поширення не було випадковим, адже саме тоді йшло швидке зростання міст, викликане бурхливим розвитком промисловості та пов’язаних із ним торговельно-економічних відносин. Та й сама видова поштівка виникла як елемент міської культури, тому швидко здобула загальне визнання серед городян.
Власники подільських книгарень, фотоательє та друкарень Г.Шпізман, М.Грейм, М.Голованевський, Н.Яци-мирська та інші стали замовниками листівок, і друкована продукція з місцевими краєвидами приносила їм непоганий прибуток.
Зрозуміло, що найбільше поштових карток мало губернське місто Кам’янець-Подільський — понад сотні різновидів. Поштівок з видами Проскурова було не так багато — до 30. Видавались вони у 1903-1915 роках. Одна з них — картка із зображенням собору Різдва Богородиці (на фото).
Собор Різдва Богородиці
Спорудили собор у 1835-1837 роках на місці згорілого у пожежі 1822 року дерев’яного старого храму. За основу взяли типовий проект №ХІІ із “Собрания планов, фасадов и профилей для строения каменных церквей”, складеного у 1824 році відомими петербурзькими архітекторами А.Михайловим та І.Шарлеманом. До цього типового проекту додали лише надбудовану дзвіницю з іншого проекту. Архітектура храму витримана у стилі класицизму, загальна композиція має вигляд ротонди. Основний циліндричний об’єм споруди завершує круглий барабан, до якого примикає дзвіниця. В рік освячення дзвіниця мала чотири дзвони (найбільший з них важив 20 пудів). Площу навколо храму оточував мур із брамою. Якраз на старій поштівці на передньому плані й видно ту браму, за якою височіє сам собор.
У храмі зберігався чудодійний образ Божої Матері (подоби Озерянської ікони), який дивом уцілів під час пожежі 1822 року. Образ вважався чудодійним, навіть католики мали особливу повагу до нього. Серед церковного начиння були срібна з позолотою дарохранительниця, частина омофора святителя Митрофана та багато інших реліквій. На жаль, усі ці святині до наших днів не збереглися. Вони “зникли” в 1930-х, коли собор опинився під тиском атеїстичної ідеології комуністичної влади та пережив важкі часи: у 1932 році з собору зняли дзвони для потреб “індустріалізації”, а в 1937-му храм узагалі закрили.
Під час Другої світової війни окупаційна влада дозволила з липня 1941 року в храмі проводити богослужіння. Після визволення Проскурова від нацистів (25 березня 1944-ого) собор діяв до 1964 року, а згодом, за рішенням радянських органів влади, був знову закритий. Після цього храм використовували як склад, приміщення архіву.
На початку 1980-х у владних структур виникла ідея створити тут музей атеїзму. Але в 1988 році до 1000-літнього ювілею Хрещення Русі храм було повернуто вірянам, й після капітального ремонту, в 1989-ому відновлено богослужіння.
Нині церква Різдва Богородиці зберегла свій первісний вигляд та є найстарішою з існуючих споруд обласного центру.
Сергій Єсюнін