Рік тому відійшов у засвіти видатний подолянин Анатолій Сваричевський, чиє ім’я відоме Україні передусім як краєзнавця і літературознавця. Своєю невтомною 60-річною діяльністю він зробив вагомий внесок у розвій національної етнопедагогіки та народознавства.
До 85-річчя від дня народження Анатолія Сваричевського
(29.01.1930-4.02.2014)
Найкращими ліками душі
є щире, доброзичливе слово.
Анатолій Сваричевський
Рік тому відійшов у засвіти видатний подолянин Анатолій Сваричевський, чиє ім’я відоме Україні передусім як краєзнавця і літературознавця. Своєю невтомною 60-річною діяльністю він зробив вагомий внесок у розвій національної етнопедагогіки та народознавства.
Впевнений, тисячі його вихованців, яких доля розкидала по всій Україні і за її межами, подумки чують і сьогодні його голос. Він звучить і досі у школах обласного центру, де Анатолій Володимирович викладав українську мову і літературу (1953-1962), в аудиторіях торгово-економічного кооперативного інституту (раніше — технікуму, 1962-1980), перед вчителями області, які вдосконалювали свою майстерність в інституті післядипломної педагогічної освіти (1980-2010). Його голос звучить у пам’яті делегатів 50 міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних та історико-краєзнавчих конференцій і симпозіумів, які відбувалися у Києві, Львові, Чернігові, Луцьку, Кам’янці-Подільському, Хмельницькому та в інших містах України.
Ось як писав про нього академік УАІН, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Лев Баженов: “З кінця 60-х років ХХ століття Анатолій Сваричевський гідно посів місце подвижника і новатора в освітянському, науково-краєзнавчому, літературному та громадському житті рідної йому Хмельниччини, здобув тут і по всій Україні визнання провідного педагога, науковця-літературо-знавця, відомого краєзнавця Поділля і Волині, непересічного публіциста і редактора науково-освітянських видань”.
Автор мав, видно, на увазі редагування Сваричевським журналу “Педагогічний вісник” та газети “Майбуття”, багаторічне завідування кабінетом української мови і літератури в згаданому вище інституті.
Хто з юних читачів бібліотек Хмельницького побажає ознайомитись з творчим доробком видатного земляка — а це понад 600 статей у пресі, журналах та альманахах України, які почав друкувати ще учнем дев’ятого класу (1948), понад 20 книг краєзнавчих досліджень, той відчує всю широту історичного й глибінь філософського мислення Анатолія Сваричевського.
Саме він встановив рік і місце перебування Лесі Українки на Поділлі (м. Полонне, у рідного дядька Григорія Косача). Їй присвятив 40 статей-розвідок, книги “Красо України — Поділля”, “Себе Українкою звала”, “Буду жити: слідами Лесі Українки на Хмельниччині”.
Не менш об’ємною є публіцистична Шевченкіана Анатолія Сваричевського, якій присвятив понад 40 років свого життя. Зокрема, його монографії “Земля, яку сходив Тарас”, “Шевченко і Поділля” та інші є настільними книгами учнівства Хмельниччини. Недарма ж його ім’я вписане у “Шевченківський словник”.
Першим і ґрунтовним дослідженням про літературне життя нашого міста в ХІХ-ХХ століттях є книга Анатолія Сваричевського “Проскурів літературний — від давнини до сучасності” (1998), де висвітлено життя і творчість 40 письменників, котрі жили або перебували на Поділлі. Присвятив ряд статей сучасним українським письменникам, з якими неодноразово спілкувався, зокрема, Ліні Костенко, яка побувала в Слобідці-Шелехівській у музеї Анни Ахматової (“Зустрічі далекі і близькі”.
Анатолій Сваричевський за свою багатогранну наукову й педагогічну діяльність був удостоєний звання лауреата обласних премій імені Т.Шевченка, М.Смотрицького, К.Широцького, Я.Гальчевського, Ф.Савчука. Став лауреатом Все-українського творчого конкурсу ЗМІ “Українська мова — мова державна”, відзначений і урядовими нагородами.
Збіжать у вічність ще десятки і сотні років, як води Південного Бугу в Чорне море, а Божа іскра самовідданого діяча української педагогіки, літературознавства, етнокультури Поділля опромінюватиме своїм світлом науки свідомість юних подолян і підноситиме їх почуття гордості за рідний край, за неординарну національну ідентичність до висот національного прозріння свого талановитого земляка Анатолія Сваричевського.
Вічна йому пам’ять у наших душах!
Микола Кульбовський