Як відомо, у вівторок на позачерговому засіданні Верховної Ради було прийнято давноочікувану нашою суспільністю постанову про визнання терористичними організаціями так званих псевдодержавних квазіутворень ЛНР та ДНР. А от щодо категоричного визнання Росії агресором, то тут парламент тільки наголосив на її агресивній політиці щодо України та підтримці сепаратистів. Зрозуміло, чому за цю постанову не голосувала внутріпарламентська п’ята колона — фракція “Опозиційного блоку”…
Як відомо, у вівторок на позачерговому засіданні Верховної Ради було прийнято давноочікувану нашою суспільністю постанову про визнання терористичними організаціями так званих псевдодержавних квазіутворень ЛНР та ДНР. А от щодо категоричного визнання Росії агресором, то тут парламент тільки наголосив на її агресивній політиці щодо України та підтримці сепаратистів. Зрозуміло, чому за цю постанову не голосувала внутріпарламентська п’ята колона — фракція “Опозиційного блоку”, як і те, що на це засідання не з’явилися одіозні мажоритарники, зокрема й з нашої області. Попри це, здається, у найвищому представницькому органі влади нарешті почали називати нашу війну з Росією на Донбасі своїми іменами. Як ось, до прикладу, в українській версії “Вікіпедії” про днями поріднений з нами Старобільськ є окремий розділ під назвою “Російсько-українська війна”. А ще, як свідчать мої особисті враження, люди на Луганщині з цього факту не роблять для себе секретів. Днями і Кабмін наважився прийняти рішення про надзвичайний стан на територіях Донбасу, хоч там, як ми всі знаємо, триває справжня війна. Мабуть, можна дослухатися до деяких аргументів представників чинної влади чи лідера парламентської фракції “Блоку Петра Порошенка” Юрія Луценка з приводу такої їх “загальмованої” реакції на події на сході держави, коли вони стверджують, що ми, мовляв, не можемо оголосити військовий стан через те, що Міжнародний валютний фонд не даватиме нам кредити тощо. Думаю, що всім, кого прямо чи опосередковано зачепила ця війна (а кого вона, скажіть, не зачепила?), подібні аргументи видаються непереконливими. Більше того, вони далі дезорієнтують міжнародну спільноту, деякі представники котрої війні Росії з Україною на міжнародній арені дають об’єктивніші оцінки, ніж наші перші особи.
Словом, вони тільки вчаться говорити правду. І хтозна, якби не сталися трагічні події під Волновахою, а нині вже і в Маріуполі, де російський агресор та його найманці знову показали своє справжнє обличчя, чи наш парламент наважився б на такі кроки всупереч розрахункам великої дипломатії, яку здійснює нова влада на міжнародному рівні? Не знаю, можливо, далі мої слова видадуться надто суб’єктивними, але наші керманичі таки погано знають уроки історії власного народу та його справжній потенціал, тож порадив би їм у своїх владних кабінетах на покутті вмістити вислів з цього приводу лідера чеченського національно-визвольного руху, генерала Джохара Дудаєва про українців. “Найбільша помилка, — писав і говорив він, — це нехтувати українцями. Визнати українців слабкими. Образити українців. Ніколи не ображайте українців. Українці ніколи не бувають такими слабкими, як вам здається. Не дай, Всемогутній Аллах, вигнати українців або відібрати щось у них. Українці завжди повертаються. Українці повернуться і повернуть своє. Але коли українці повертаються, вони не вміють розраховувати силу й застосувати її пропорційно. Вони знищують усе на своєму шляху. Не ображайте українців. Інакше, коли українці повернуться на землю, де поховані їх предки, ті, хто живе на цій землі, заздритимуть мертвим”.
Цей легендарний чоловік знав про нас більше, ніж більшість наших нинішніх політиків. І недарма нині у Львові є вулиця його імені. На відміну від нашого міста і краю, де досі не завершено декомунізацію топонімів вулиць, бо ми також ще не навчилися собі самим казати правду…