За мир, якого немає і який, як підтверджують останні сумні новини з Донбасу, не скоро настане у нашому державному домі. Та, мабуть, мало хто з нас не виголошував принагідно саме таке побажання, вітаючи своїх близьких з Новим роком, хоча зізнаюся, мене особисто дуже неприємно вразив той святковий гламур, який заполонив у ці дні наші телеекрани, на яких знову, особливо на “Інтері”, переважали російська попса та кіномило. Те, що “Інтер” поводиться нині як “інтердєвочка”, не дивно, але, погодьтеся, є багато незручних запитань і до тих, хто нині впливає на інформаційну політику в державі загалом.
За мир, якого немає і який, як підтверджують останні сумні новини з Донбасу, не скоро настане у нашому державному домі. Та, мабуть, мало хто з нас не виголошував принагідно саме таке побажання, вітаючи своїх близьких з Новим роком, хоча зізнаюся, мене особисто дуже неприємно вразив той святковий гламур, який заполонив у ці дні наші телеекрани, на яких знову, особливо на “Інтері”, переважали російська попса та кіномило. Те, що “Інтер” поводиться нині як “інтердєвочка”, не дивно, але, погодьтеся, є багато незручних запитань і до тих, хто нині впливає на інформаційну політику в державі загалом. Зрозуміло, що ми не повинні були відмовитися від цих свят, які не ми, зрештою, придумали, та й будь-яка спроба їх заборонити була б сприйнята нашим ворогом як наша слабкість. Проте за редагування всіх цих святкових програм варто було б узятися, бо, як на мене, більшість вітчизняних телеканалів продемонстрували повну залежність від російського шоу-бізнесу та кінематографа, які далі прямо чи опосередковано зомбують українського глядача, створюючи ілюзію того, що між нашими країнами нічого не сталося, хоч на Донбасі йде справжня війна з Росією, а український Крим анексований Кремлем. На тлі загальноукраїнських телеканалів винятки хіба що “1+1”, “5 канал”, ZIK”, інформаційні програми ряду інших, з друкованими виданнями також є свої проблеми. А на місцевому рівні медійний ресурс, як на мене, ще лише пробує увійти в об’єктивну нішу в показі усієї проблематики нинішньої суспільно-політичної ситуації в країні та нашої війни з Росією.
Чому так багато уваги приділяю стану інформаційної політики в державі, думаю, більшість з нас розуміє, адже насамперед через телебачення, пресу нині здійснюється найефективніший вплив на суспільство. Зрозуміло, не менше важить і якість інформаційного продукту, як і те, чи відбудеться нарешті в нашій країні як фактор суспільного поступу в ролі четвертої влади преса? На жаль, з цим у нас великі проблеми і говорити нині про успіх реформ у країні, ідеологія та сутність яких не буде щоденно й об’єктивно доноситися до суспільства, також не доводиться. Натомість маємо дуже обмежене коло медіа, які переконливо доносили б інформацію про дії та наміри влади, яка в свою чергу також, здається, не хоче зрозуміти роль інформаційної політики у власній діяльності, розглядаючи пресу як вимушений додаток до суспільних інституцій, а не як рівноправного партнера.
Здавалося б, у цьому зв’язку ми вже мали б забути про зверхні, менторські погляди на журналістів з боку державних керівників, проте остання передноворічна прес-конференція Петра Порошенка дуже насторожила, коли він на гостре запитання про його наміри продовжити військовим шляхом діяти на Донбасі почав відправляти того журналіста на фронт, аби той сам зі зброєю воював з “найбільшою військовою потугою”, якою є, на його думку, армія Росії. Хоч відомо, що саме офіційний Київ відкрито забороняє нашим військовим вести навіть вогонь у відповідь по сепаратистах і далі на міжнародному рівні боїться назвати фактом військову агресію Кремля на Донбасі. Тож без відмови від подвійних стандартів не лише в інформаційній політиці нам навряд чи вдасться переламати суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію на краще і на свою користь та досягти бажаного миру на своїй землі, чи не так?..