У музеї історії міста Хмельницького 26 грудня відкрилася виставка живопису “Здолає шлях той, хто йде”. Авторами робіт є член Національної спілки художників України, викладач дитячої школи образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, лауреат премії ім. Б.Хмельницького Надія Борецька та її син, переможець багатьох міських та обласних художніх конкурсів Вадим Піщерський.
У музеї історії міста Хмельницького 26 грудня відкрилася виставка живопису “Здолає шлях той, хто йде”. Авторами робіт є член Національної спілки художників України, викладач дитячої школи образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, лауреат премії ім. Б.Хмельницького Надія Борецька та її син, переможець багатьох міських та обласних художніх конкурсів Вадим Піщерський.
“У Хмельницькому це вже третя виставка, яку ми з сином влаштовуємо разом, — каже Надія Анатоліївна. — Цього разу представили майже 30 робіт. Назва виставки є однойменною однієї з робіт. Хоча за розміром вона маленька, але має величезне значення для мене. Це — як точка відліку. Щоб досягти певної мети, треба, принаймні, стати на цей шлях, зробити перший крок”.
Представлені роботи дуже різні: є чимало картин романтичних та жіночих, поміж усіх полотен вирізняються кілька сакральних. Ще кілька — з осіннім штрихом. Пані Надія зізнається, що дуже любить цю пору року. Це якраз той час, коли природа нагороджує своїми плодами. 
Хоч Вадим Піщерський сам не був присутній на відкритті виставки, Надія Анатоліївна постійно згадувала про сина: “Все одно він зараз зі мною, — жінка показує на металеву прикрасу на шиї. — Це — його робота. Тут три пташки, мої улюблені журавлі. Знаєте, я не хотіла, щоб моя дитина була художником, бо можна жити набагато простіше. Професія — нелегка. Спочатку йде робота мозку, а вже потім — пензлика. Думки, образи, як кислота, що виїдає твій мозок. Ти весь час перебуваєш у цьому стані. Але це — його вибір. Я як мати підтримую його і допомагаю”.
Художники часто малюють, як-то кажуть, у чотири руки. За словами жінки, у стосунках матері та сина завжди є якась внутрішня толерантність. Вони ніколи не сперечаються, навпаки, радяться. “Я абсолютно розумію, що моєму синові, можливо, інколи було досить складно, — зізнається жінка. — Я певною мірою — авторитарна людина. Бо життя не дозволяло проявляти слабкість. Якось син мені навіть сказав: “Мамо, мені б твої залізні борти”.
На полотні “Вогняні слова Тараса” зображений козак. Пан Вадим малював його обличчя: у ньому весь біль, воно — ніби потріскана земля. На картині переважає червоний колір. Це — тривога на землі від страшних кривавих подій і слова з вірша “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм” Тараса Шевченка. Так художники бачать теперішню ситуацію в Україні.
“Пензлі зі мною — завжди і скрізь, — каже Надія Борецька. — Це вже ніби мої пальці. Не уявляю себе кимось іншим, була і залишатимуся художником і викладачем образотворчого мистецтва. Здається, у такі часи, як зараз, не до малювання. Але ж не всі люди можуть взятися за зброю. Я просто продовжую робити те, чому себе присвячую”.
Вікторія ТАРАН
Фото автора