Збірка “Цукерково-букетні вірші” Віталія Міхалевського — це різнобарвний поетично-міфічний дивосвіт, де домінує любов. Це запашний і барвистий букет, який духмяниться “…ароматом молодих сонетів, що роєм злітають у мрії колишні”. Кожен рядок дихає інтимом почуттів ліричного героя, а вірші різняться емоційною тональністю звучання. Адже камертон серця поета налаштований на високу лірику.
Збірка “Цукерково-букетні вірші” Віталія Міхалевського — це різнобарвний поетично-міфічний дивосвіт, де домінує любов. Це запашний і барвистий букет, який духмяниться “…ароматом молодих сонетів, що роєм злітають у мрії колишні”. Кожен рядок дихає інтимом почуттів ліричного героя, а вірші різняться емоційною тональністю звучання. Адже камертон серця поета налаштований на високу лірику.
Віталій Міхалевський — віртуозний артист пера, яке нагадує пензель Катерини Білокур — з котячого хвоста. Він і читає свої так звані сповідальні вірші по-котячому вкрадливо, притишено й загадково, надаючи інтонації чудодійної інтимності. Оте притишення голосу в кінці фрази змушує слухача додумувати смисл образу-ескізу. А коли читаєш поезію, то в кінці хочеться зупинитися й подумати над висвітленою темою — проблемою життя. Можливо, у цьому й полягає суть сучасної поезії, якою досконало володіє автор?..
Але не думайте, що це так легко пишеться, як сприймається на вухо! Недарма ж він обрав девізом своєї творчості “Крізь терни — до зірок!”. Говорячи про примхливість долі митця, про сутність поезії як “стриптизу душі” (“Поет”), у першому розділі збірки Міхалевський роздумує над парадигмою власної творчості і запевняє: “Поету забуття — страшніше смерті!”. У “Розмові з Музою” він їй докоряє: “Чому не навідалась вчора, …пісне моя чарівна?”. Нарікаючи на її примхливу вдачу, додає: “А скільки ж ти віршів загубила…”. Хоча й “…одягалась у барвисті шати і хмеліла від солодких рим” (“Осінь вийшла заміж за поета”).
За десяток літ творчого лету (2003-2013) Віталій Міхалевський зрозумів: “Поетом бути — треба мати крила” (“Крила”).
Не цураючись класичних жанрів (балада, легенда), Міхалевський часто вдається до тематичних переспівів з Сервантеса, Сковороди, Давіса, Пушкіна, Ахматової та інших поетів, де вчувається класичний подих стилістики. Разом з тим він відкрив для української поетики жанр поетичної новели (“Межа”, “Моє сонечко”, “Джміль”, “Залицяння”, “Піде нічка в чисте поле” та інші).
Характерною рисою поезії Віталія Міхалевського є її мелодійність. Тому чимало його творів покладено на музику — солоспіви, хорові твори місцевих музикантів-композиторів Івана Пустового, Миколи Балеми, Михайла Люшні, Володимира Смотрителя…
Віталій Міхалевський має талант переплавлювати усі прояви життя на поетичні образи. Це потреба його душі й щаслива приреченість. Його поезія несе в собі елегійні тони чуттєвої енергетики. Вона тихоплинна, як наш Південний Буг. Її сила, вважаю, — в природності, національній органічності й натуральності слова.
Микола Кульбовський