В обласній науковій бібліотеці імені М.Островського відбулася година пам’яті “Скорботна свічка пам’яті святої”.
В обласній науковій бібліотеці імені М.Островського відбулася година пам’яті “Скорботна свічка пам’яті святої”.
Цікаві факти про голодомори 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років розповіли письменник-документаліст, член Національних спілок журналістів і письменників України Петро Маліш, краєзнавець, літературознавець, член Національної спілки письменників Віталій Мацько, журналіст, публіцист, секретар обласної організації Національної спілки журналістів Володимир Дмитрик та людина-легенда, свідок страшних подій, колишній політв’язень та репресований, автор збірок “Пам’ятаймо про них”, “Душа болить”, “Людська доля”, присвячених жертвам Голодомору та політичних репресій, Олександр Грех.
“На жаль, досі не всі визнають голодомори геноцидом проти української нації. Чимало зробив, щоб це довести, колишній президент Віктор Ющенко ще у 2004 році, але справу так і не доведено до кінця, — розповів Петро Маліш. — Потрібно було зібрати точні свідчення про кількість загиблих у ті роки. Але свідчення українських, що вже казати про зарубіжних істориків, публіцистів різні через брак документальних підтверджень, що саме від голоду помирали люди.
Немає в архівах документів тому, що Москва завжди вміла замітати сліди своїх злочинів. У ті роки про голодомор українців ніколи не озвучувалося публічно.
Причина штучного голодомору — бажання тодішньої влади загнати селян у колгоспи, приборкати бажання бути вільними, знівелювати український потяг до свободи. Радянський уряд у часи голодомору хотів завдати такого удару Україні (до того житниці Європи), щоб вона вже не могла розвиватися.
Кількість загиблих під час Голокосту (майже 655 тисяч євреїв знищили Гітлер та Сталін) значно менша, ніж під час голодомору, але його визнає весь світ, а голодомор досі не всі.
Нині з невизнанням голодомору геноцидом відбувається, як у 1932-1933 роки, коли світ заплющував очі на смерті мільйонів українців”.
Науковцями доведено, що під час голодомору 1921-1923 років загинули до мільйона українців, у 1932-1933 роках — сім мільйонів, 1946-1947 роках — один мільйон.
“Зачинателем голодоморів в Україні був Ленін. Сталін — його послідовник, котрий підтримав і продовжив цю форму геноциду”, — зазначив Володимир Дмитрик.
Чимало досліджень про голод на Поділлі є у Віталія Мацька. “У ті роки Хмельницька область входила до складу Вінницької. Ми перебували на кордоні Польщі, Румунії, навколо стояли прикордонні загони, радянська влада боялася відкрито реалізувати свої злочинні плани. Тому подоляни голодомор відчули не так болісно, як решта українців.
Чимало свідчень очевидців є у моїй книзі “Голод на Поділлі”. Пережила голод і моя родина, тоді загинула майже вся мамина сім’я”, — розповідає Віталій Мацько. Дослідник закликав учнів, студентів теж збирати свідчення про своїх родичів, постраждалих від голоду.
До Дня пам’яті жертв Голодомору бібліотека підготувала виставку книг “Не згасни, свічко пам’яті”, де є чимало свідчень про страшні події минувшини, серед видань — “Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні”. Переглянули учні і документальний фільм “Голодомор 1932-1933 років в Україні”.
Але найцінніше — живі свідчення очевидців, їх з уст людини, яка пережила колективізацію, голод, війну, 13 років гітлерівських і сталінських концтаборів, Олександра Греха почули учні міських шкіл. “Я дослідив одну вулицю у селі Терешівці поблизу Меджибожа, де народився. Було там 35 господарств, де мешкали 152 особи, з них у 1933 році загинуло 72 — майже половина. То хто має право сказати, що не було голоду в ті роки?! Від чого ж тоді масово гинули люди?” — згадує Олександр Грех.
Усіх постраждалих у роки голодоморів учасники заходу пом’янули хвилиною мовчання.
Ірина САЛІЙ