Не здаватися ні за яких обставин! — власне таким було головне кредо незламного отамана Якова Гальчевського, легендарного керівника українськими повстанськими силами Правобережної України у найдраматичніші часи нашої національно-визвольної революції 1917-1920 років. У той час, коли армія УНР уже була за Збручем, коли червоні окупанти, здавалося, опанували нашу землю, Яків Гальчевський підіймає спершу на Поділлі, а згодом по всій Правобережній Україні повстанський рух, який на той час не мав аналогів.
Не здаватися ні за яких обставин! — власне таким було головне кредо незламного отамана Якова Гальчевського, легендарного керівника українськими повстанськими силами Правобережної України у найдраматичніші часи нашої національно-визвольної революції 1917-1920 років. У той час, коли армія УНР уже була за Збручем, коли червоні окупанти, здавалося, опанували нашу землю, Яків Гальчевський підіймає спершу на Поділлі, а згодом по всій Правобережній Україні повстанський рух, який на той час не мав аналогів. “Я знав, що новий повстанчий рух, який буде мною покликаний, не матиме виглядів на позитивні наслідки, особливо для учасників повстання, — писав він у своїх спогадах “Проти червоних окупантів”, які були перевидані три роки тому видавництвом “Медобори-2006” та Товариством його імені у нас, на Хмельниччині. — З периферій ми України не створимо, окупантів не переможемо, але, з іншого боку, не згинемо безславно, як барани, а зі зброєю в руках — по-козацьки. Дамо криваво відчути зайдам та своїм песиголовцям, які злигались з комунарами, що ще не все завмерло. Правда, пропаде чимало наших, згине багато невинних людей, але як ліс рубають, то тріски летять. Кожна нова жертва — цеглина в наш національний будинок, бо ніколи людська кров не ллється марно!”
Власне, у цих словах Гальчевського і було сформулювано його заповіт нам, нащадкам, які, як ми бачимо з останніх подій в Україні, виявилися цілком гідними послідовниками справи, за яку боролися українські патріоти у часи Української національної революції, у лавах ОУН-УПА, а нині зі зброєю в руках відстоюють незалежність власної держави на Сході. Сув’язь поколінь, їх патріотична спорідненість у боротьбі за нашу незалежність, як ніколи досі у нашій новітній історії, дістала переконливі підтвердження того, що подвиг повстанців Якова Гальчевського не був марним.
…Вчора представники патріотичної громадськості нашого краю, активісти Товариства ім. Якова Гальчевського у селі Сахни Летичівського району провели акцію вшанування пам’яті свого славного земляка з нагоди 120-річчя від дня його народження. Власне, село Сахни вважається символічною столицею повстанського руху, запаленого отаманом Гальчевським, і відрадно, що місцева громада, жителі навколишніх сіл пам’ятають подвиг тих повстанців. Адже тільки з цього села понад чотири десятки юнаків і дівчат, яких свого часу Яків Васильович навчав у сільській школі, боролися і загинули у борні з ворогом. Власне, в усіх селах нашого Поділля — Хмельницького і Вінницького — у той буремний час під український стяг отамана Гальчевського ставали сотні нескоренних патріотів, які кинули виклик червоним окупантам.
Погодьтеся, наскільки актуальним є нині приклад цих патріотів та їх незламного лідера, який для нас назавжди запам’ятається актуальним, засадничим, єдиним можливим для наслідування у боротьбі вже з російськими окупантами. “Не здавайтеся ні за яких обставин!” — ці гасла були керівництвом у боротьбі українських повстанців у ті часи, ці гасла не менш актуальні для нас і сьогодні. Слава Україні! Героям слава!
Богдан Теленько