На острові Білий, що у Північно-Льодовитому океані, ось уже третій рік підряд відбуваються екологічні експедиції. Завдання проекту — очистити місцевість від залишків військової частини, яка розташовувалася там з 1930-х до 1990-х років. Стати учасником такої експедиції непросто. Про острів Білий та про цьогорічні роботи на ньому розповідає волонтер програми, хмельничанин Богдан Місюренко.
На острові Білий, що у Північно-Льодовитому океані, ось уже третій рік підряд відбуваються екологічні експедиції. Завдання проекту — очистити місцевість від залишків військової частини, яка розташовувалася там з 1930-х до 1990-х років. Стати учасником такої експедиції непросто. Про острів Білий та про цьогорічні роботи на ньому розповідає волонтер програми, хмельничанин Богдан Місюренко.
Учасниками проекту могли стати лише чоловіки, адже на острові дуже суворі природні умови. Відбір розпочався ще в квітні, а сама експедиція була у серпні. Основні вимоги до претендентів: вік від 21 року, вільне володіння російською мовою і вміння працювати в колективі. Учасники проходили також медичний огляд та ряд співбесід. Конкурс був серйозний, цьогоріч на одне місце претендували 18 осіб.
Власне, на острові експедиція тривала 21 день, але до цього всі учасники ще тиждень готувалися у місті Салехард. Тут проходили різні тренінги, майстер-класи і вивчення правил. Організували також дводенний похід, щоб випробувати на міцність та витривалість майбутніх експедиторів.
“Власних коштів я не витратив зовсім, абсолютно все оплачувалося, — каже Богдан. — Місце цієї експедиції незвичайне — Арктика. Більша ймовірність, що такої нагоди побувати тут у мене не буде, бо самостійно дістатись на острів просто неможливо”.
На Білому від військової частини залишилось дуже багато металобрухту — цистерни, автомобілі, радіолокатори, станції спостереження… За словами волонтера, було ще багато бочок, наповнених бензином і мастилом, які розтікаються місцевістю, а це дуже шкодить екосистемі острова, зокрема тваринам. Цю місцевість у майбутньому планують використовувати як науково-дослідницький центр, який би вивчав флору та фауну Арктики.
Одинадцять місяців на рік на острові — зима. Лише у серпні температура піднімається до 3-5 градусів вище нуля, але при цьому не стихають сильні морозні вітри. До того ж там дуже висока вологість, тому Богдан згадує, що насправді було холодно. Під час їхнього перебування на острові був полярний день, сонце не сідало, тому, лягаючи спати, вікна затуляли чорними шторами, брали на очі пов’язки і таким чином робили собі ніч. Спочатку, звичайно, в учасників проекту проходила акліматизація: перші кілька днів усі кашляли. Проте експедиторів забезпечили потрібними медикаментами. На щастя, цього року обійшлося без серйозних ексцесів.
“Нас було до 30 осіб: 19 волонтерів і група людей, яким праця оплачувалась, бо вони виконували кваліфіковану роботу. Наприклад, кермували бульдозером чи трактором, працювали бензопилами по металу, — пояснює Богдан. — Я був один українець серед них. Крім того, ще один громадянин Німеччини і один — Ізраїлю, всі інші — росіяни. Прийомом російських колег насправді я дуже задоволений. Зі мною були адекватні тверезомислячі люди, тому жодних суперечок, конфліктів чи гострих дискусій щодо сьогоднішньої ситуації між Україною та Росією не виникало. Наша мета перебування на острові — екологічна”.
Був графік чергувань, тому учасники проекту розділилися на групи по троє. Щодня о восьмій ранку чергові мали всіх будити. Причому намагалися робити це цікаво, як у таборі. Одні черпаком били по каструлі чи лоскотали за п’ятки, інші переодягались у привида, хтось ставив нелогічні запитання спросоння. Потім — водні процедури і сніданок, о 9.00 всі бралися до праці. Незважаючи на те, що робота була важка фізично, потрібно було працювати й мізками. До місця роботи учасники ще йшли 1-2 кілометри. Аби триматись на зв’язку, всі мали рації. Звичайно, був обід і година відпочинку, а потім знову робота до 18.00, вечеря і вільний час. Вечорами обговорювали роботу, яку виконали, і плани на наступний день. Також часто для учасників влаштовували лазню. Хмельничанин ділиться, що вона їм дуже допомагала відновити сили. Коли мали час і настрій, то дивилися фільми, грали в різні ігри і навіть проводили турніри.
“Ми жили у старенькому двоповерховому дерев’яному будинку, — розповідає Богдан. — Організатори забезпечили нас абсолютно всім. Нам дали аж по два матраци, спальник, гумові чоботи, штани, робу, шапки, рукавиці… З дому потрібно було взяти лише себе. До того ж нас дуже загодовували. Навіть враховуючи справді важку працю, я погладшав там на шість кілограмів. Для нас спеціально найняли кухаря і він не повторював меню приблизно два тижні. Щодня ми їли дуже багато оленини. На смак — це щось середнє між куркою і яловичиною. Мали ящик шоколадок і сто кілограмів сиру”. 
Щоб час від часу можна було зв’язатись із рідними та близькими, експедитори мали супутниковий телефон. Кожен телефонував раз на тиждень кілька хвилин, бо вартість дзвінка — 100 гривень за хвилину, а оплачували, звичайно, організатори. Мали навіть супутниковий Інтернет, але скористатися ним належним чином не змогли, були проблеми з функціонуванням.
Окрім спілкування з робочим колективом експедиції, учасники програми відкрили для себе світ Арктики. Кожної весни, коли лід тане, білі ведмеді шукають місце на суші. Таким чином їх кількість на острові постійно змінюється. Минулого року їх було аж 12. Для острова це багато. Цього року на острів висадилося всього два ведмеді. “Вони до нас не наближалися, — згадує Богдан. — Зазвичай, гуляли далеко від нас, тому нашій роботі не заважали. Щодо інших тварин, то там є дуже багато лемінгів, таких маленьких гризунів. Їх там тисячі і коли робиш крок, то боїшся, аби не наступити на лемінга. Також там багато птахів і диких оленів. Якось навіть бачили моржа — величезну двотонну тушу. Коли ми спостерігали за ним, то він якраз на березі їв нашу рибу, яку ми ловили у сітки”.
На згадку експедиторам подарували багато сувенірів: годинники, значки, футболки, кепки, екіпірування. Нині учасники тримаються на зв’язку через соціальні мережі, мріючи знову потрапити в Арктику.
“Я почав більше цінувати і любити природу, — каже Богдан. — Став патріотом нашої планети, не розділяючи її на країни. Треба дбати про екологію і робити планету чистішою. Також усвідомив, наскільки важливими є щирі людські стосунки. Буденно ми не цінуємо того простого спілкування з іншими. Перебуваючи так далеко від дому, я почав більше цінувати свою родину”.
Вікторія ТАРАН