Як би страшно не звучало, але ніщо краще не демонструє єдність народу, ніж ворожа загроза. Так і нині патріотизм, братерство українців проявляються у протистоянні Росії, а ще у підтримці мешканців Сходу, у кого війна не на порозі, а вдома.
Як би страшно не звучало, але ніщо краще не демонструє єдність народу, ніж ворожа загроза. Так і нині патріотизм, братерство українців проявляються у протистоянні Росії, а ще у підтримці мешканців Сходу, у кого війна не на порозі, а вдома.
Вимушеним переселенцям доводиться шукати порятунок в інших регіонах України, зокрема й на Хмельниччині. Домівки наших земляків нерідко стають прихистком для біженців. Сім’я Куцаків прийняла до себе 25-річну донеччанку Марію Ленкевич. З дівчиною Куцаки, особливо молодша дочка Вікторія, товаришують давно. Кажуть, їхні стосунки — гарний приклад дружби між сходом та заходом України, особливо у такий непростий час. Щороку донеччанка приїздила до друзів у Хмельницький погостювати, відпочити на Дністрі. А цьогоріч відпочинок перекреслила війна.
“Родом я з Донецької області, останні сім років жила і працювала в Донецьку. Коли у рідному місті закрили залізничний вокзал, почалися обстріли, стало дуже страшно, не хотілося потрапити під випадкові кулі, отож вирішила тікати…
У Хмельницькому я вже півтора місяця, одразу взялася за пошук роботи. Влаштуватися аніматором допомогла дирекція “Скай-парку”, що у розважально-оздоровчому комплексі “СВ”. Колектив прийняв мене не гірше, ніж сім’я друзів, у яких живу. Жодного разу не чула кпинів на свою адресу, на кшталт “сепаратистка”.
На Донеччині у мене залишилися батьки, родина. Тож усі мої думки з ними. Вони мешкають не в зоні проведення АТО, а ось мої друзі залишилися в Донецьку — у серці бойових дій.
Вони тримають мене в курсі тамтешніх подій. Як би парадоксально це не звучало, дехто вже звик до того, що там відбувається. Кажуть, з Інтернету дізнаються, в яких районах міста триває перестрілка і, склавши, наскільки це можливо, безпечний маршрут, ідуть на роботу. Адже потрібно якось виживати.
Чимало знайомих під час штурму переховуються у підвалах будинків, дехто тривалий час не виходить з дому. У будинках немає світла і води. Я мало розбираюся в політиці, але точно знаю, що я — за мир!” — ділиться Марія Ленкевич.
Дівчина зізнається, що в нашому місті їй подобається, тому, можливо, Хмельницький стане її постійним місцем проживання.
Наш кор.