Про голову ОСББ “Лідер-2” Любов Дзюбан почула в міському управлінні житлово-комунального господарства. “Вона — молодець”, — так коротко її охарактеризували. Зустрічала мене господиня будинку №35/2 на вулиці Панаса Мирного, що в мікрорайоні Озерна, на зупинці. “Аби ви не блудили”, — пояснила Любов Василівна і ми, не поспішаючи, вже за кілька хвилин були на її подвір’ї.
Про голову ОСББ “Лідер-2” Любов Дзюбан почула в міському управлінні житлово-комунального господарства. “Вона — молодець”, — так коротко її охарактеризували. Зустрічала мене господиня будинку №35/2 на вулиці Панаса Мирного, що в мікрорайоні Озерна, на зупинці. “Аби ви не блудили”, — пояснила Любов Василівна і ми, не поспішаючи, вже за кілька хвилин були на її подвір’ї.
У вічі кинулася незвична чистота території. На асфальтованих доріжках, траві не побачила ні паперу, ні пластикових пляшок, ні обгорток від цукерок чи морозива. Чисто й охайно, наче люди тут живуть інші. Хоча у будинку мешкають 132 сім’ї та ще цю кількість подвойте або ж потройте! “Це наша Людочка так прибирає, — нахвалює прибиральницю Любов Василівна. — І прибудинкова територія, і під’їзди її. Дуже старанна вона людина. Нам навіть з інших будинків заздрять, що таку господиню маємо. Добре знає свої обов’язки, у всі закутки загляне без нагадування”.
Спочатку голова об’єднання проводить мені екскурсію прибудинкової території, розповідає про щоденні господарські справи. А я тим часом відзначаю для себе, як жінка переймається своєю роботою: “Отут ми навезли більше десяти КАМАЗів землі. Тут навколо був пустир, після будівництва залишилося під ногами багато каміння, розчину, а нам треба, аби росли дерева, кущі, квіти”. Так чи інакше, старання увінчались успіхом. До цього часу тут насадили більше ста різних зелених насаджень: фруктових, декоративних. Поважно квітнуть троянди, гладіолуси. Але особливого домашнього затишку додають стрункі високі мальви перед будинком. У мене до них особливе ставлення і я прошу Любов Василівну попозувати серед цих квітів. Спочатку не погоджується, видно, що соромиться. Але мені все-таки вдається вмовити співрозмовницю і я з радістю роблю знімок.
“За цю територію нам довелося по-справжньому поборотися, — відволікає мене від зачудування квітами голос господині ОСББ “Лідер-2”. — Занадилися автомобілісти з сусідніх будинків, бо вирішили, що тут зручно ставити авто. І поки не приватизували свою територію, до чого тільки не вдавалися! Все ж привчили всіх до порядку. Тепер тут паркуються лише мешканці нашого будинку. А ходімо до під’їзду, я покажу наш цьогорічний ремонт, — запрошує голова об’єднання. — Ми вперше після здачі будинку білимо та фарбуємо під’їзди. Люди самі визначалися з кольором”, — каже, наче вгадує, про що я думаю.
У під’їзді пахне свіжістю: білосніжні стіни, приємний рожевий колір панелей, а ще — десятки вазонів, строкаті килимки — чим не затишний домашній інтер’єр?! “На кожному поверсі такі, — доповнює Любов Василівна. — То власники квартир стараються…” 
На цій виборній посаді Любов Дзюбан працює майже п’ять років. Вона і голова правління, і бухгалтер, і паспортист. Їй, без зайвої похвали, вдається керувати будинком без особливих проблем, хоча, як сама зізнається, з людьми не просто знайти спільну мову. Жінка трудилася свого часу на підприємстві, у відділі конт-ролю якості. Тож досвід виявився не зайвим. “Стараюся, щоб на мене не нарікали. Поки що це виходить, а як не зможу, то піду, хай інші працюють. Не знаю чому, але молодь не горить бажанням господарювати в своєму домі”, — чи то стверджувала, чи роздумувала Любов Василівна.
Дійсно, посада голови правління ОСББ і перехід до самоуправління мало приваблює: чи то поінформованість населення погана, чи не хочуть люди брати на себе відповідальність, але, навіть нарікаючи, не відмовляються від послуг ЖЕКів. А проте можна облаштовувати життя колективно, за кошти ОСББ.
“Ми все вирішуємо колегіально, — розповідає Любов Василівна. — Радимося, що треба зробити в першу чергу, а з чим можна зачекати. Правління працює, ревізійна комісія — на сторожі. Ми отримали державний акт на прибудинкову територію, обладнали входи в під’їзди, бо закороткими виявилися козирки і дошкуляли незручності в негоду, ремонтували дах, боролися з проривом мережі. Господарські питання треба тримати на особливому контролі. Але не менше важливо слідкувати за тим, аби мешканці вчасно сплачували за спожиті послуги”.
Згодом жінка ділиться, як вдалося позбутися боргів, з якими вона прийняла ОСББ від своєї попередниці. Показує журнали, в які ретельно записує доходи та витрати, повідомлення-попередження, що вручає боржникам.
“А чи доводили справи недобросовісних споживачів послуг до судів?” — запитую. “Ні, якось обходимося по-доброму. Звичайно, до всіх різний підхід потрібен. Люди мене розуміють, відчуваю їх велику підтримку. І, напевне, давно здалася б, якби мене так не підтримували. Я, в свою чергу, стараюся не втручатися в їх особисте життя, не сварюся, не виховую, не матюкаюся, — усміхається жінка. — Добрі стосунки складаються не на рік чи два, а назавжди”.
Прощаючись знову на зупинці, не забуваю запитати: “На вашу думку, чого не вистачає головам ОСББ? Можливо, якоїсь теоретичної підтримки?” “Маємо таку від житлового відділу міського управління ЖКГ в особі начальника відділу Анни Рихлицької та головного спеціаліста Тетяни Мариняк. Їх рекомендації, настанови допомагають при вирішенні будь-яких питань. А от від влади, думаю, мої колеги мене підтримають, можна знайти більше точок співпраці. Бо це лише на користь усім нам, хмельничанам”.
Ще раз озираюся на подвір’я будинку №35/2. Вслід доброзичливо усміхаються навіть… мальви.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК