Відійшов у вічність глава Української православної церкви Митрополит Володимир (Сабодан), релігійно-богословська, громадська діяльність якого, вочевидь, ще довго перебуватиме під пильним оком дослідників різного ґатунку. Зрозуміло, що на Поділлі, звідки був родом Блаженніший, усвідомлення цієї втрати особливо гостре, проте маємо давати собі звіт, що поміж нас не стало людини, на якій до останнього дня його земного життя великою мірою тримався, нехай і для когось відносний церковний мир у нашій державі, беззаперечним патріотом якої він був, попри найпротилежніші оцінки його церковної діяльності на чолі УПЦ Московського патріархату.
Відійшов у вічність глава Української православної церкви Митрополит Володимир (Сабодан), релігійно-богословська, громадська діяльність якого, вочевидь, ще довго перебуватиме під пильним оком дослідників різного ґатунку. Зрозуміло, що на Поділлі, звідки був родом Блаженніший, усвідомлення цієї втрати особливо гостре, проте маємо давати собі звіт, що поміж нас не стало людини, на якій до останнього дня його земного життя великою мірою тримався, нехай і для когось відносний церковний мир у нашій державі, беззаперечним патріотом якої він був, попри найпротилежніші оцінки його церковної діяльності на чолі УПЦ Московського патріархату. Власне, якраз на приналежність цієї найбільшої православної конфесії до РПЦ після кончини Митрополита Володимира звернута основна увага церковних і навколоцерковних експертів, які ще за його життя чітко усвідомлювали, що саме на його авторитеті та впливі у ній домінували проукраїнські настрої й впливи. Буквально недавно українська суспільність дізналася, яким цинічним й аморальним був тиск з боку проросійських сил у цій церкві на Блаженнішого, якого змушували відрікатися від свого сану предстоятеля церкви, якого було піддано нечуваним тілесним тортурам, якому відмовляли навіть у кваліфікованому лікуванні…
Пригадуєте, як ще торік недруги Митрополита розпускали чутки про його кончину, як до нього мало не на смертне ложе зачастили державні високопосадовці, навіть на чолі з Януковичем? Виявляється, не за останнім благословенням Митрополита Володимира уся ця лжебратія їздила, а тільки задля того, щоб на нього морально тиснути, аби він відрікся від свого сану. Можна тільки уявити, якими глибокими були душевні муки цієї, направду, великої людини, як важко він терпів усі фізичні болі, навіть не подаючи вигляду у своєму без того важкому тілесному стані, які він переносив зі справжнім християнським терпінням, гідним подвигу великих подвижників церкви. Мабуть, була Вища воля й у тому, що провидіння зберегло його до нинішніх днів, коли наш народ та країна зняли зі своїх очей одвічну полуду й побачили, хто є їх справжніми братами. Тож нині у нашому суспільстві цілком виправдані сподівання, що разом з благословенням Блаженнішого, який однозначно висловлювався ще за життя щодо права українців на свою помісну православну церкву, ці його послання стануть дороговказом для його наступників та для пастви цієї конфесії, в середовищі якої нині відбуваються дуже непрості процеси. Можливо, приклад Блаженнішого, його тілесні та душевні муки й випробування для декого з тих найзатятіших москофілів, які є у цій церкві та які ще не втратили зв’язок з рідним народом, його історією та справжніми традиціями українського православ’я, і будуть тим уроком, який змусить їх прислухатися до думок цього немічного тілом та великого духом чоловіка?
Україна якраз у день великого церковного свята Різдва Івана Хрестителя провела в останню путь визначного сина, життя та християнське служіння якого вартує переоцінки багатьох наших суспільних стереотипів, за якими видно лише політичну мотивацію. У суспільному житті нашої країни Блаженніший багато років був одним із найвпливовіших політиків-державників. Чи зуміє його церква і далі залишатися бодай на тому рівні морального авторитету, який значною мірою тримався на харизмі Митрополита Володимира, покаже вже найближчий час, бо нам нині залишається хіба що помолитися за нього…
Богдан Теленько