Після останнього засідання РНБО під головуванням новообраного президента Петра Порошенка та його заяви про встановлення перемир’я, як я розумію, з незаконними військовими формуваннями сепаратистів та російських найманців у так званих Донецькій та Луганській республіках (читай — колаборантських відверто проросійських маріонеткових утвореннях) у районах антитерористичної операції, поки що важко сказати про всі ймовірні наслідки цих мирних ініціатив глави нашої держави.
Після останнього засідання РНБО під головуванням новообраного президента Петра Порошенка та його заяви про встановлення перемир’я, як я розумію, з незаконними військовими формуваннями сепаратистів та російських найманців у так званих Донецькій та Луганській республіках (читай — колаборантських відверто проросійських маріонеткових утвореннях) у районах антитерористичної операції, поки що важко сказати про всі ймовірні наслідки цих мирних ініціатив глави нашої держави. Звичайно, найперше, у що хочеться повірити, так це в існування якогось чітко скоординованого плану дій у нашого вищого керівництва, яке, оговтавшись від власних невдач, прорахунків і навіть поразок у протистоянні з цими бандформуваннями, які саме так сприймає переважна більшість населення цього регіону, і навіть багато тих, хто їх ще вчора підтримував, у такий спосіб готуються до завершальної військової операції, в якій будуть нарешті використані всі сили АТО та армія для встановлення тут конституційного ладу. У світлі такої версії ці ініціативи президента слід було б сприймати і як тактичний маневр, що є цілком закономірним під час воєнних дій, зокрема на фоні реальної загрози вторгнення російських військ, які Кремль знову почав підтягувати до нашого кордону. Не менше важать вони і з огляду на очевидні хитання з приводу вирішення усіх цих питань на законодавчому рівні у Верховній Раді, де засіла вже наша доморощена п’ята колона, яка навіть у ці траурні для України дні після загибелі у збитому над Луганським летовищем терористами літаку сорока дев’яти наших десантників та пілотів, і далі пробує цинічно саботувати закони про військовий стан у зоні АТО та про закриття кордону з Росією, зайвий раз доводячи, що цей парламент не має нині морального права на подальше існування.
Проте мене не менше турбує у цій ситуації питання: з ким Петро Порошенко на нашому кривавому Сході хоче домовлятися про мир? Даруйте, але особисто я не бачу там тих, хто реально впливає на ситуацію і має моральне право на подібні мирні перемовини, адже їх ляльководи нині сидять у Москві, а деяких з них слід шукати у тому ж парламенті, насамперед у фракції регіоналів, не кажучи вже про відверте колаборантство фракції комуністів, яка своєю цинічною антиукраїнською позицією поставила себе у позаконституційне поле, що, вочевидь, заслуговує на заборону діяльності цієї партії, в чому переконуються навіть ті українці, які ще вчора толерантно сприймали її існування.
Тож саме нині, в умовах неоголошеної Росією війни Україні, як на мене, і настав час істини, який показує хто є хто у нашій політиці та країні загалом, кому по-справжньому дорога наша державність. Звичайно ж, передові редути боротьби за незалежність пролягають нині на Сході. Там, як ще недавно на Майдані, цей жертовний тест на вірність Вітчизні своєю кров’ю, витримкою та мужністю стверджують щодня наші силовики, але, вочевидь, не менше залежить і від нас у мирних регіонах держави, де повинна народитися нова Україна, за яку після героїв Небесної сотні кладуть уже голови нові наші патріоти. Щонайменше, чим ми можемо нині допомогти державі у цей важкий час, так це навести елементарний лад у власному домі, зупинивши авантюристів, демагогів та провокаторів різних мастей, які штучно вносять безлад у наше повсякденне життя. На жаль, їх вистачає і в нашому місті та краї навіть серед тих, хто прикривається високими словами.
Не питаймо, що Україна зробила для нас, а запитаймо краще, що ми зробили і робимо для неї самі! — перефразуймо та візьмімо як керівництво до дії цю відому сентенцію, яка і є нині для кожного з нас найвищим тестом на громадянську зрілість.