Вшановуючи світлу пам’ять жертв Великої Вітчизняної війни, важливо знати про героїку і втрати тих, хто перебував у нацистських концтаборах. Такою драматичною сторінкою страшних подій у нашому краї є й історія Раківського концтабору.
Вшановуючи світлу пам’ять жертв Великої Вітчизняної війни, важливо знати про героїку і втрати тих, хто перебував у нацистських концтаборах. Такою драматичною сторінкою страшних подій у нашому краї є й історія Раківського концтабору.
Як відомо, цей концтабір постав на руїнах колишнього військового містечка у Проскурові. До будівельних робіт були залучені військовополонені з вінницьких і уманських концтаборів. Територію табору обнесли двометровим цегляним парканом, протягнули колючий дріт, встановивши його у чотири ряди огорожі, на двох з яких проходив струм високої напруги. Вишки були оснащені кулеметами і прожекторами через кожні 100 метрів. Бомбосховища, розташовані у підвалах на території концтабору, гітлерівці переобладнали під два кам’яно-бетонні мішки без вікон і дверей з товстими металевими ґратами, що розділялися коридорами триметрової ширини. Тут розміщувалися штрафний ізолятор і карцер концтабору, розрахований на 450 осіб. За найменшу провину людину, роздягнувши наголо, кидали туди. Повернутися живим звідти не було жодної можливості.
Раківський концтабір, що отримав назву “Stаlag 355”, мав ще шість філій. У філії “А”, обладнаній на колишньому іподромі (на вулиці Червонокозачій), німці утримували полонених офіцерів, відібраних для служби у східному регіоні, донських, кубанських підрозділах. Вийти звідти живим міг лише той, хто погоджувався на зраду. У філії “Б” (на вулиці Кам’янецькій) гітлерівці готували шпигунів, яких закидали в радянський тил.
Добове меню військовополоненого складало 250 грамів ерзац-хліба. Готували його з молотої полови, досипаючи туди трішки борошна і наливаючи два літри баланди. Епідемії тифу, грипу, побої, психологічна напруга — від усього вже в перші місяці померли 700-900 осіб. Врятувалися лише ті, кому пощастило вирватися за колючий дріт.
Але навіть у нелюдських умовах серед військовополонених у концтаборі виникали підпільні групи. Вирішальну роль у цьому зіграв Павло Вітанов, перекладач проскурівського бургомістра М.Ліщинського, який мав доступ до табору. Неодноразово Вітанову вдавалося переконати бургомістра влаштовувати військовополонених на підприємства, що розташовувалися за межами табору. Хоч це й було під наглядом німців та шуцманів, але все ж у в’язнів з’явилася можливість вирватися за колючий дріт та отримати надію на порятунок. У самому ж таборі Микола Шилов, Георгій Мальков, Олександр Ульянов, Олексій Герасимов утворили підпілля серед військовополонених. Через виритий ними підкоп в’язні вибиралися в місто для здійснення разом з підпільниками диверсій. Гестапо шукало винуватців по всіх закутках, а вони були у концтаборі, про що ворог і не здогадувався.
19 травня 1942 року у концтаборі було здійснено ризиковану операцію — масову втечу невільників. Згадані підпільники розробили кілька варіантів утечі. Полонених, які зважувалися на таку ризиковану спробу, групували у взводи, визначали який взвод і що має робити, де розміщатися під час утечі. З допомогою Олексія Клименка, недавнього в’язня того ж Раківського табору, було роздобуто на німецькій транспортній фірмі “Штралло” 10 вантажівок, на яких мали втікати полонені. Під час грози, коли був вимкнений струм високої напруги, пущений по дротяній огорожі, бранцям вдалося вибратися за межі концтабору. У яру їх чекали проскурівські підпільники Микола Храновський, Петро Семенюк, Йосип Селіванов, Павло Вітанов, Олексій Клименко. Підпільники передали зброю втікачам, які на машинах виїхали за межі Проскурова.
Машини фірми “Штралло” гітлерівці знайшли аж через п’ять днів на Житомирщині. Вони були розбиті, біля них валявся військовий одяг-дрантя та скинуті бинти: втікачі, видно, переодягнулися, зробили перев’язки пораненим і щезли в лісах.
Тож не виникає сумнівів, що підпілля у Раківському концтаборі дійсно існувало. Завдяки його організаторам та з допомогою Проскурівської підпільної організації з табору було визволено 670 військовополонених, хоч, зрозуміло, історія цього героїчного спротиву потребує подальшого вивчення.
Однак назавжди в нашій пам’яті залишаться ті 65 тисяч в’язнів, які були закатовані гітлерівцями в цьому концтаборі в період війни.
Віта Баранюк, завідуюча сектором музею Проскурівського підпілля
На фото: пам’ятник у Раковому на місці колишнього концтабору