Проблеми батьків і дітей вічні, завжди актуальні. Тому саме про них була прем’єрна вистава 13-14 травня у міській школі мистецтв “Анестезія, або Діти страусів”. Постановка стала іспитом для 24 старшокласників та випускників мистецького закладу.
Проблеми батьків і дітей вічні, завжди актуальні. Тому саме про них була прем’єрна вистава 13-14 травня у міській школі мистецтв “Анестезія, або Діти страусів”. Постановка стала іспитом для 24 старшокласників та випускників мистецького закладу.
Театральний репертуар міської школи мистецтв різноманітний, головний режисер Анатолій Тітов разом з викладачами намагаються наситити його класикою, фольклором, а цього разу — і сучасною п’єсою.
“Вистава “Анестезія, або Діти страусів” Ірини Батюк тривожила мене вже три роки, але ніяк не доходили руки до цього цікавого матеріалу. Врешті Ольга Лихогляд переклала текст з російської і я презентував випускникам їхнє екзаменаційне завдання. За роботу бралися охоче, бо відчули у творі знайомі проблеми та переживання”, — розповідає Анатолій Тітов.
Хто ж такі ті страуси та їх діти? Це сучасні заклопотані власними турботами батьки, котрі “ховають голови в пісок” від проблем власних дітей. Головний герой п’єси, у цій ролі пробували свої акторські сили Дмитро Мєтєлєв та Денис Осіпчук, — підліток, син матері-одиначки, котра працює на кількох роботах, аби прогодувати сім’ю. Його брат помер ще у ранньому віці (смерть сталася на очах головного героя, який і досі не може собі цього пробачити). У школі він через негаразди, непорозуміння в родині нехтує навчанням. Разом з тим хлопець — надійний товариш, готовий захистити кожного скривдженого однолітка.
Решта героїв п’єси — влучно уособлені образи сучасних підлітків та дорослих, які їх оточують, батьків, вчителів… Є тут і образи сучасних маленьких мажорів, які не надто переймаються клопотами ровесників, і вигнанців, з яких у школі насміхаються, цькують. Їх втілила сусідка героя, яку зіграли Аліна Левицька та Олена Слюсаренко. Дівчика кульгає, тому вважає себе гіршою за інших, переймається кпинами, а головне — крім свого сусіда, не має більше товаришів. Є у п’єсі зграя підлітків, котрі поводяться, як справжні малолітні злочинці — запросто знущаються з однолітків. Якось на даху вони кепкують з дівчинки іншої національності, за неї заступається головний герой і падає з даху будинку.
…Кома, лікарі намагаються зробити все можливе. Саме тоді герой опиняється, за словами режисера, на “ілюзорному острові, якого немає на мапі, але який є у душі кожного з нас і куди утікаємо, коли нам погано”. Непритомним хлопчик зосереджується на всіх своїх проблемах, виявляється, не такі вони вже й страшні. Коли до нього приходить образ померлого брата (його зіграли Олександр Левицький та Олександр Перейма), заспокоюється, що не винен у тому, що не був поруч, коли малого засипало піском. У комі він розмовляє і з мамою, котра просить вибачення, що не була чуйною через зайнятість на роботі. Стають дрібними проблеми хлопчика і щодо кохання, бо гарно ставляться до нього чи не всі знайомі дівчата. Вирішує герой свої проблеми і з ворогами, і з товаришами.
Подивитися на особисті негаразди збоку, відсторонено змушує вистава, адже інколи звичайні непорозуміння можуть призвести до фатальних наслідків. П’єса стоїть на боці недоглянутих дітей, закликає дорослих ставитись до них не претензійно, а з розумінням. Яскравий приклад, коли до хлопчика додому приходить педагог і замість з’ясувати проблеми й причини неуспіхів у навчанні одразу звинувачує учня та його матір.
П’єса цікава і для батьків, і для дітей. Крім сюжету, вона приваблює насиченістю сучасними сленгом, музикою, актори одягнені, як пересічні підлітки. Певно, тому всі вони так легко вжилися у свої ролі, грою без театральних “наворочок” показали ровесникам, як вони виглядають збоку.
Актори-початківці чекали оцінку своєї роботи не тільки від високоповажного журі у складі викладачів школи, а й від публіки, остання, судячи з емоцій, поставила “відмінно”.
Багатий репертуар цьогоріч у школі мистецтв пов’язаний і з великою кількістю випускників, їх аж 126, більше, ніж у всі попередні роки. Вони у перспективі — гарне поповнення мистецьких вузів країни.
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи Шафінського