Звичайно ж, і нині не бракуватиме пафосу на урочистостях з нагоди Дня Перемоги, яке залишається одним із чільних дат нашого святкового календаря. Зрештою, у ці дні це вже можна було відчути і через перенасичення наших телеканалів загалом російськими блокбастерами з воєнної тематики, в яких героїка війни, за незначним винятком, подається доволі тенденційно, де є все, на що спроможна сучасна кіноіндустрія, окрім страшної правди про війну, перебіг драматичних подій якої там подається за всіма законами ідеологічних замовлень сучасної кремлівської пропаганди і технологій промивання мізків.
Звичайно ж, і нині не бракуватиме пафосу на урочистостях з нагоди Дня Перемоги, яке залишається одним із чільних дат нашого святкового календаря. Зрештою, у ці дні це вже можна було відчути і через перенасичення наших телеканалів загалом російськими блокбастерами з воєнної тематики, в яких героїка війни, за незначним винятком, подається доволі тенденційно, де є все, на що спроможна сучасна кіноіндустрія, окрім страшної правди про війну, перебіг драматичних подій якої там подається за всіма законами ідеологічних замовлень сучасної кремлівської пропаганди і технологій промивання мізків.
А щодо ритуального псевдосценарію святкування 9 травня, то в Україні вже давно мали б згадати, що Європа та весь цивілізований світ перемогу над нацизмом відзначають 8 травня. Зрештою, ми мали б давати давно собі звіт у тому, що насправді ми, на відміну від тих же європейців, святкуємо 9 травня? Хіба не перемогу однієї тоталітарної системи — комуністичної над нацистською, що були дволиким Янусом своєї людиноненависницької суті? І зрештою, що, на відміну від Європи, у результаті перемоги над нацизмом Україна одержала? Це далеко не риторичне запитання, якщо згадати, як повелася радянська влада з українцями вже по війні, як організувала тут голод 1947-го, нещадний терор, як бралася до божевільної ідеї депортації всіх українців до Сибіру за прикладом кримських татар, на заваді чого став безстрашний спротив нашого національно-визвольного руху під проводом ОУН-УПА…
І взагалі, чому б нам нині не задуматися над тим, чи маємо ми моральне право організовувати День Перемоги за сумнівними сценаріями, запозиченими з радянських часів? Адже підстави для такої переоцінки цього свята дуже вагомі з огляду на те, що сучасна Росія та її правлячий режим, які претендують на привласнення собі заслуг перед людством у боротьбі з нацизмом, вже розпочали проти України неоголошену війну та відверту збройну агресію. Це той Кремль, який ще вчора цинічно відмовляв українцям у їх вкладі у боротьбу з нацизмом, а нині вже називає нас усіх “фашистами”, при тому, що в себе в Росії якраз і насаджує шовіністичний морок нацистської ідеології, з її культом вибраності однієї нації.
Словом, нам є над чим подумати у ці дні, коли сепаратисти, терористи зі зброєю в руках та георгіївськими стрічками розгулюють на сході та півдні нашої держави, тероризуючи мирне населення й прагнучи по-бандитськи запалити там вогонь громадянської війни. Цей ворог прийшов у наш дім і проплачений з учора ще нібито братньої Росії, яку путінський режим штовхає у прірву протистояння з Україною. Як на фоні цієї загрози, що йде з Кремля, яка постала вже не лише перед нами, а й перед усім цивілізованим світом, виглядатимуть на нинішніх святкуваннях 9 травня всі патетичні слова про братній російський народ, коли його божевільна влада нині штовхає росіян на братовбивчу агресію проти українців? Насправді відзначаємо свято не лише зі сльозами на очах, а й гіркотою на душі, яке, нарешті повинне нас усіх змусити задуматися над його справжньою суттю. Принаймні, знаю напевно, що сценарій цього великого свята, який пропонує Кремль, ми вже ніколи не приймемо, адже наше сприйняття того ж Путіна як новітнього Гітлера стало реальністю, як і усвідомлення того, яку загрозу Україні, цивілізованому світу та власному народу несе цей режим.