“Народна ікона Поділля” з колекції хмельничанина Олександра Чернова, яку презентує Подільське товариство ім. Григорія Сковороди в художньому музеї.
“Народна ікона Поділля” з колекції хмельничанина Олександра Чернова, яку презентує Подільське товариство ім. Григорія Сковороди в художньому музеї.
Як відомо, окремі спільноти, у ментальність яких закладалась індивідуальна свобода, вирізняються нетривіальними культурними явищами. Для українства одним із таких явищ є народна ікона. Вона становить складний вид творчості, що синтезує церковно-канонічну традицію та язичницькі міфологічно-фольк-лорні уявлення нації. Своєрідна образна мова таких ікон формувалася під впливом народної культури. Мистецтвознавці відзначають певні інновації в образності, пластиці, колористиці хатньої ікони, що робить її суголосною пошукам і здобуткам як художників-авангардистів 1920-х років, так і сучасних митців — концептуалістів.
Через невідповідність усталеним зразкам ці духовні артефакти тривалий час були під забороною. Їх не збирали, не вивчали. І лише завдяки самовідданому подвижництву дослідників народного мистецтва вцілілі зразки неканонічного іконопису були зібрані й легітимізовані. 
Одним із таких ентузіастів є хмельничанин Олександр Чернов. Художній музей за сприяння Подільського товариства імені Григорія Сковороди вже втретє презентує твори релігійного мистецтва з його колекції. Попередня виставка відбулась 11 років тому.
Більшість із нині представлених в експозиції ікон побутували на території Поділля у ХІХ — початку ХХ століття. Їх авторами були або сільські “богомази”, або майстри — цеховики, кустарі, ремісники, які працювали в іконописних майстернях губернських та повітових міст. Вони малювали переважно на замовлення й на продаж, а їх покупцями були селяни та мешканці провінційних містечок. Спираючись на офіційно визначені церквою канони, автори меншою чи більшою мірою виявляли індивідуальне бачення і розуміння подій Святого Письма. Для створених ними ікон є властивим наділення християнських святих рисами власного етносу, їхнє простодушне олюднення, привнесення елементів селянського одягу та побутових атрибутів, декорування тла стилізованим квітковим орнаментом.
Професійна недосконалість такого іконопису не вважається його недоліком, а лише характерною особливістю. Певною мірою вона підсилює враження умовності образу, чистоти й щирості погляду. 
Серед експонованих зразків — декілька виконаних професійними майстрами. Наприклад, храмова ікона “Св. Йосип Обручник” — яскравий взірець барокової стилістики з характерними для неї святковою урочистістю, мажорним колоритом, багатством орнаментики.
Осібне місце посідають ікони В.Ранчаковського “Богородиця” та “Христос”, датовані 1927 і 1928 роками. Їх не можна віднести до типової народної ікони, проте наявність такої красномовної деталі, як декорована “низзю” сорочка, прямо вказує на подільське походження. Ці твори можна вважати своєрідними пам’ятками релігійного малярства періоду українського відродження кінця 1920-х — початку 1930-х років.
Виставка ще раз засвідчує, що народна ікона — це особливий, відносно самостійний вид іконопису і є невід’ємною частиною етнічної культури, яка акумулює в собі глибину духовного світосприйняття народу, силу і мудрість його традицій.
Лариса Чернова
Фото Миколи шафінсьКого
на фото: колекціонер Олександр Чернов, ікони з колекції, під час відкриття виставни.