Нам за будь-яку ціну треба провести позачергові президентські вибори, проти чого відверто виступає Кремль, якому не потрібен легітимно обраний український президент.
Нам за будь-яку ціну треба провести позачергові президентські вибори, проти чого відверто виступає Кремль, якому не потрібен легітимно обраний український президент. Той факт, що нині з подачі російських зверхників свідомо нагнітається суспільно-політична ситуація на сході та півдні нашої країни, що Москва не перестає брязкати зброєю біля наших кордонів, яка може бути використана нею у будь-яку мить під надуманим приводом захисту росіян чи російськомовних жителів цих регіонів, лише підтверджує цей висновок. І дуже шкода, що за останні тижні наша нова влада не змогла саме там перегрупувати сили правоохоронців, не знайшла підходів до місцевих еліт, аби ті унеможливили новий сплеск сепаратизму та російських провокацій, що загрожують реальною дестабілізацією у цих краях. Зрештою, не змогла нова влада й досі опанувати інформаційний простір, адже там і нині спостерігається засилля російської провокативної, відверто антиукраїнської пропаганди. Тож важко не погодитися з лідером “Свободи” Олегом Тягнибоком, який вимагає від влади негайного проведення антисепаратиської операції силовиків проти тих провокаторів, які захоплюють адмінприміщення у Харкові, Донецьку, Луганську, пробували чинити подібні провокативні дії у Миколаєві, Одесі, Тягнибок справедливо їх називає терористами, котрі скеровуються спецслужбами Росії. Відрадно, що таке ж розуміння ситуації в країні демонструють й основні претенденти на президентський пост Петро Порошенко та Юлія Тимошенко, щоправда, пропонуючи дещо різні рецепти виходу з неї.
Але нині, власне, не про це мова, бо, здається, якраз такого усвідомлення ситуації багато хто з нинішньої владно-політичної еліти в нашій державі насправді не відчуває, хоч і говорить на ці теми доволі правильні слова. Мова тут не про відверту п’яту колону, яку представляють усілякі симоненки, добкіни, а про наші нібито державницькі сили та їх лідерів, які нині, закусивши намертво свої партійні вудила, пішли на президентські вибори за старим сценарієм взаємного поборювання. Ніби це не вони ще вчора на Майдані говорили про спільного кандидата від опозиційних, щоправда, нині вже від провладних, але таки державницьких сил? Тож не дивно, що на нинішніх нескінченних політ-шоу на наших провідних телеканалах (де вони були під час Майдану?) продукується напівправда про реальні загрози, які постали перед Україною з початком російської агресії в Криму, з новими витками штучної ескалації сепаратизму на прикордонних з Росією територіях.
Перед очима нині телесюжети цих подій, коли сепаратисти поводяться вкрай нахабно й цинічно, заразом пригощаючи сигаретами міліціонерів, які нібито повинні захищати від них державні адмінприміщення. На фоні цих антиукраїнських провокацій, в яких, до речі, бере участь доволі обмежена кількість бойовиків, вочевидь, з числа російських “туристів” та задурманених проросійським психозом місцевих учасників, доволі сумнівно звучать і заклики тамтешніх євромайданівців до загальної мобілізації свідомих громадян, які нині, виходить, повинні голіруч, без реального прикриття силовиків, спецслужб, а, якщо треба, й армії чи недавно відновленої Національної гвардії, втихомирювати це вороже середовище. Це що знову бачимо ознаки “кримського сценарію”, ту хибну тактику умиротворення агресора, яка і в материковій Україні може призвести до непередбачуваного розвитку подій, коли там з’являться вже не “зелені чоловічки”, а цілком конкретні російські війська, як пообіцяв Путін, за спинами нібито наших мирних громадян? Чи може, хтось у Києві всерйоз вірить, що кернеси та добкіни здатні у цих регіонах спинити цю антиукраїнську істерію?
Словом, нинішні президентські вибори в Україні відбуваються в умовах реальної російської агресії і якщо мене особисто щось може налаштувати в цій складній ситуації на оптимістичний лад, так це ось такі звістки, як з Чернігівщини від друзів, які сповістили, як біля села Гайворон Бахмацького району жителі трьох невеличких сіл взяли під власну опіку блок-пост українських військових. Цей військовий підрозділ покликаний спинити агресора на підходах до мосту через тамтешню річку, а нині його побутовими проблемами і, скажемо по секрету, й військовими, бо місцеві механізатори навіть допомогли налагодити подачу мастил у танку, перейнялися всі навколишні жителі, які чітко розуміють, звідки йде загроза на рідну землю…