Відзначення 70-ліття з дня визволення нашого міста від фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні залишило подвійне враження. Ювілейні урочистості цього разу складалися з двох офіційних заходів: покладання квітів на Меморіалі Слави, що на проспекті Миру, та зборах громадськості з нагоди передачі місту Естафети пам’яті “Перемога у кожному з нас!”. Чи не вперше ці заходи проводилися спільно міською, обласною та Хмельницькою районною владами. Таке поєднання мало б, очевидно, надати їм додаткової суспільно-політичної ваги, особливо, враховуючи загальну ситуацію в Україні останнім часом. На жаль, мало б, але не так сталося, як бажалося…
Відзначення 70-ліття з дня визволення нашого міста від фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні залишило подвійне враження. Ювілейні урочистості цього разу складалися з двох офіційних заходів: покладання квітів на Меморіалі Слави, що на проспекті Миру, та зборах громадськості з нагоди передачі місту Естафети пам’яті “Перемога у кожному з нас!”. Чи не вперше ці заходи проводилися спільно міською, обласною та Хмельницькою районною владами. Таке поєднання мало б, очевидно, надати їм додаткової суспільно-політичної ваги, особливо, враховуючи загальну ситуацію в Україні останнім часом. На жаль, мало б, але не так сталося, як бажалося…
За традицією навіть не ювілейних дат, пам’ять про героїв-визволителів у місті завжди відзначалася на належному рівні як щодо організації всіх відповідних заходів, так і їхнього змісту. Але цього разу хід обох організаційних акцій, незважаючи на вагу владної тріади, поставив більше дивних запитань, ніж зрозумілих адекватних відповідей. Якщо, наприклад, відсутність запаленого вічного вогню на Меморіалі Слави ще якось можна пояснити складною економічною ситуацією, хоча й не надто переконливо, то як зрозуміти відсутність у традиційній церемонії трикратного залпу на честь тих, хто загинув у боях за визволення міста? Невже навіть холості набої у нас перейшли до розряду дефіциту? Чи, може, постріли в небо в когось асоціюються з трагічними подіями на столичному Майдані? Між тим біля скульптурної композиції Меморіалу вперше були виставлені портрети воїнів-визволителів, яким за подвиги у боях за Проскурів були присвоєні звання Героїв Радянського Союзу і пам’ять про них та всіх тих понад 3200 бійців, котрі загинули, визволяючи наше місто, просто благала належних військових почестей. Їх і традиційних слів про священну пам’ять про величний подвиг солдатів та офіцерів, які поклали своє життя за мирне і щасливе майбутнє нинішніх поколінь. Навдивовиж численні учасники цього заходу так і не почули жодного слова від керівників найвищих органів влади міста, області та району. Не були оприлюднені навіть вітальні послання на честь 70-ліття визволення міста від голови Верховної Ради, виконуючого обов’язки Президента України Олександра Турчинова та Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, хоча це мали зробити місцеві перші особи. Натомість ці послання були зачитані на урочистих зборах у міському Будинку культури, де проводилася церемонія передачі Естафети пам’яті, але зробили це представники влади зовсім іншого посадового рівня. Саме тут і були звичні для пам’ятних урочистостей виступи: заступників міського голови та голови обласної ради, представників районної влади. Обласну державну адміністрацію, наприклад, представляв… чиновник її апарату. Показово, що нового голову ОДА на Меморіалі Слави учасникам зібрання довелося чекати. Його поява із відчутним запізненням теж спричинила запитання: від кого мали охороняти голову ОДА кремезні хлопці у цивільному? І кого він намагається наслідувати цим ескортом та примусовим очікуванням власної персони?
Показово, що місто, організовуючи ці ювілейні урочисті заходи, підготувало їхній традиційно високий рівень за участю численної громадськості, академічного муніципального хору, святкового концерту, належної поваги до ветеранів. Але яка зі сторін владної тріади вплинула на зниження рівня вшанування героїв Великої Вітчизняної війни, які звільнили наше місто, Хмельниччину і Україну від фашистської чуми, потребує своєї відповіді. Або принаймні, пояснення, якщо не вибачення перед священною пам’яттю поколінь.
Володимир Разуваєв