Здавалося б, нині, коли російський агресор загрожує територіальній цілісності нашої держави на сході та півдні, коли фактично анексовано Крим, захоплено там без бою майже всі кораблі наших Військово-Морських Сил, величезні запаси військової техніки, зброї та спорядження, деморалізовано більшість військовиків, які там проходили службу, усіх нас — від перших осіб політичного керівництва країни до простих, але свідомих громадян мало б хвилювати лише одне питання — згуртування та єдності нації у її готовності захистити власну державність.
Здавалося б, нині, коли російський агресор загрожує територіальній цілісності нашої держави на сході та півдні, коли фактично анексовано Крим, захоплено там без бою майже всі кораблі наших Військово-Морських Сил, величезні запаси військової техніки, зброї та спорядження, деморалізовано більшість військовиків, які там проходили службу, усіх нас — від перших осіб політичного керівництва країни до простих, але свідомих громадян мало б хвилювати лише одне питання — згуртування та єдності нації у її готовності захистити власну державність. Ми ж бо усвідомлюємо, принаймні повинні, що ніякі джони, курти, збишеки у касках вояків НАТО чи з миротворчих міжнародних сил не зроблять першого пострілу по загарбнику, якщо на це не наважаться наші вояки та офіцери, вище військове та політичне керівництво країни, яке, що гріха таїти, своєю тактикою умиротворення агресора та через елементарну неготовність до протистояння загарбникам здало нашу Кримську автономію, де разом з кримськими татарами проживають понад вісімсот тисяч українців, не кажучи про лояльних до України та проукраїнськи патріотично налаштованих росіян.
До речі, як стало відомо меджлісу кримських татар з власних джерел, у секретній інформації ФСБ про підсумки кримського псевдореферендуму йдеться лише про 34,7 відсотка жителів автономії, які насправді взяли у ньому участь. Тобто не все так у Криму сумно, як комусь з нашого вищого керівництва видається, і вочевидь, окрім політичних заяв про те, що півострів був і залишається нашою територією, слід йому думати про реальні кроки щодо його повернення у склад України, а не вигадувати дискримінаційні законопроекти щодо кримчан, які змушені нині проживати на окупованій території, яку без бою було здано окупантам, мотивуючи тим, що у такий спосіб вдалось уникнути непоправних жертв. Серед кого? — варто запитати цих псевдомиротворців, адже йдеться насамперед про військових, які обрали собі професією захист Вітчизни. То чому маємо дивуватися, що парламентська фракція регіоналів уже вимагає у керівнитва держави, парламенту виконати вимоги заяви МЗС Росії, в якій практично в ультимативній формі міститься вимога федералізації України? Можливо, промоніторивши більш об’єктивно ситуацію в Криму, на cході і півдні України, феесбешні специ зрозуміли, що нині російській воєнщині не по зубах розпочинати з нами повномасштабну війну на материку, тож Кремль вирішив задіяти більш перевірені методи подальшого ослаблення нашої держави? А чому б ні, адже за часів Януковича практично вже було знищено наші армію, СБУ, контррозвідку, оборонну промисловість, не кажучи вже про не менш успішну антиукраїнську інформаційну війну, яку саме на цих теренах веде роками кремлівська пропаганда. Додайте сюди підтримку Москвою сепаратистських рухів, своєї п’ятої колони в Україні, які, опираючись на вчорашню партію влади та її представництво в парламенті, можуть і далі посилювати суспільно-політичною нестабільністю в країні.
Виходить, що нам якраз нині на фоні реальної загрози російської агресії, міжпартійного протистояння навіть серед опозиційних сил, яке посилиться під час президентської кампанії, не вистачає того, аби піти політичним курсом, який через регіоналів проштовхує у парламенті та на прикордонних з Росією українських територіях Кремль? Зрозуміло, цього ні за яких умов не можна допустити, як і будь-якого кроку назад у захисті наших національних інтересів. Проте ті сигнали, які нині йдуть з боку деяких державних відомств, найперше з нашого МВС в особі його нинішнього очільника Арсена Авакова, викликають не лише подив, а й обурення. Кажу про звинувачення цього чиновника, зокрема, на адресу “Правого сектора”, якому і він, і представники нинішньої влади таки значною мірою мали б завдячувати перемогою Майдану, адже якби ці хлопці не взяли до рук зброї та “пляшок Грушевського”, то хтозна, як далі б розгорнулися події в Україні. Скажу більш відверто: особисто я не мав честі знати Олександра Музичка, хоча з багатьма хлопцями з УНА-УНСО був знайомий ще з подій у Придністров’ї. У високій ідейності цих українських патріотів не доводиться сумніватися, та коли очільник МВС бере на себе відповідальність називати їх “бандитами”, то, даруйте, чим він відрізняється від тих, хто називав злочинцями українців, які взяли участь у нашій Революції гідності? Не сумніваюся, що більшість з цих хлопців матимуть доволі відваги, аби зустріти будь-якого загарбника, як і належить українським патріотам, а от щодо багатьох наших політиків з цього приводу, принаймні в мене, є багато сумнівів, бо їм, вочевидь, не вистачає відповідальності за долю власного народу та патріотизму…