Шанована редакціє, прочитала розповідь Віктора Барбалюка про те, як у місті з’явився нинішній пам’ятник Тарасові Шевченку.
Шанована редакціє, прочитала розповідь Віктора Барбалюка про те, як у місті з’явився нинішній пам’ятник Тарасові Шевченку. Та мене не менше цікавить, куди подівся перший у нашому місті пам’ятник генію? У 1948 році моя сім’я переїхала жити на вулицю Шевченка, 57, якраз метрів за 30-50 від нашого будинку стояв на весь зріст пам’ятник Тарасу Шевченку. Мені тоді було 10 років і пам’ятаю, як ми з дітворою бігали біля цього пам’ятника. Скульптура Кобзаря була з похиленою головою, без шапки і дивився він у бік вокзалу. Посередині вулиці вздовж був розташований сквер зі старими деревами. По обидва боки скверу рухався транспорт. У 1962 році ми переїхали жити в інший район міста і я вже менше бувала на вулиці Шевченка. Мабуть, той пам’ятник демонтували, коли ліквідовували сквер на вулиці. Але в 1972 році пам’ятник Тарасу Шевченку і сквер його імені ще були. Тож тогочасне керівництво міста повинно було знати, куди подівся пам’ятник Кобзареві.
Ще до цього часу в мене в квартирі на стіні висить естамп із цим зображенням Шевченка і його словами: “І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій не забудьте пом’янути незлим тихим словом”. Цей естамп продавали на Співочому полі львів’яни, збираючи гроші на пам’ятник Кобзареві у своєму місті. Я, купуючи естамп, раділа, що у нас є пам’ятник і хотіла, щоб у Львові також його поставили.
Мабуть, автор цієї публікації тоді не жив у Хмельницькому і не знає, що пам’ятник Т.Г.Шевченку у нас був. А от куди тодішнє керівництво міста його поділо? — це запитання залишається, принаймні для мене, відкритим. Чула, що нібито пам’ятник продали у Рівне, не знаю, чи це правда? В такому випадку тоді в Рівному пам’ятник Кобзареві був “на часі”, а в нашому місті керівництво, мабуть, вважало, що “не на часі”? Є таке прислів’я: “Що маємо — не цінуємо, а, втративши, плачемо”. Спочатку ліквідували пам’ятник, потім “ідея встановлення пам’ятника Кобзареві у Хмельницькому хвилювала керівників міста тривалий час” і вони в 1980-і роки вже не раз оббивали пороги в київських міністерствах. Як це назвати?
Про смаки не сперечаються, та мені той пам’ятник здається і нині більш вдалим. А ще хотілося б дізнатися, як склалася доля цієї скульптури Кобзаря…
Людмила ВИШНЕВСЬКА, хмельничанка