Ми, а точніше наше політичне керівництво, й далі продовжуємо вірити у здоровий глузд очільників Кремля попри те, що російські агресори вже, по суті, анексували Крим, стоять на наших кордонах, відверто погрожуючи своєю воєнною потугою, інспіруючи провокації нашої п’ятої колони, які хвилею прокотилися півднем та сходом якраз цими вихідними, коли у неділю в Криму під дулами автоматів пройшов так званий референдум щодо приєднання до Росії. А ще ми всі разом щиро віримо, що демократичний Захід та США нам допоможуть вистояти проти відвертої агресії путінського режиму, деколи забуваючи просту істину, що допомагають тим, хто сам себе береться захищати, не оглядаючись ні на кого. Тож не дивно, що мирне протистояння українських військових загарбникам, зокрема в Криму, поява агресора вже на Херсонщині без будь-якого опору з боку нашої армії, викликають нездорові історичні асоціації.
Ми, а точніше наше політичне керівництво, й далі продовжуємо вірити у здоровий глузд очільників Кремля попри те, що російські агресори вже, по суті, анексували Крим, стоять на наших кордонах, відверто погрожуючи своєю воєнною потугою, інспіруючи провокації нашої п’ятої колони, які хвилею прокотилися півднем та сходом якраз цими вихідними, коли у неділю в Криму під дулами автоматів пройшов так званий референдум щодо приєднання до Росії. А ще ми всі разом щиро віримо, що демократичний Захід та США нам допоможуть вистояти проти відвертої агресії путінського режиму, деколи забуваючи просту істину, що допомагають тим, хто сам себе береться захищати, не оглядаючись ні на кого. Тож не дивно, що мирне протистояння українських військових загарбникам, зокрема в Криму, поява агресора вже на Херсонщині без будь-якого опору з боку нашої армії, викликають нездорові історичні асоціації.
Те, що наш прем’єр Арсеній Яценюк закликав усіх, хто прагне захищати Україну зі зброєю, йти у національну гвардію, звичайно, добре, але хто тоді має нині витіснити загарбників уже бодай за Перекоп, хто має “розчистити” дороги для нашої військової техніки, яка, хоч і повільно, передислоковується до кордонів з Росією, від тих нечисельних пікетів псевдопацифістів, а радше провокаторів?
Відрадно, звичайно, було почути у ці дні з трибуни парламенту, у багатьох телевізійних передачах, читати в пресі, на недільному столичному і нашому вічах слова стурбованості усіма подіями щодо кремлівських провокацій та агресії Росії. Не міг не потішити і той факт, що в суботу у Москві відбувся багатотисячний “Марш миру” проти путінських планів війни з Україною та анексії Криму, що у далеких Магадані та Владивостоці також відбулися подібні акції протесту, що шириться рух підтримки України в багатьох країнах, проте всі ці події аж ніяк не заспокоюють. Дивує, що Верховна Рада у терміновому порядку досі не ратифікувала Декларацію ООН про право на самовизначення корінних народів, як це пропонує меджліс кримськотатарського народу, який хоче в цих складних умовах в Криму розбудовувати власну автономію у складі України, що стало б реальним кроком для офіційного Києва у вирішенні кримської проблеми вже сьогодні. Так, такий крок міг би призвести до відкритого протистояння кримських татар з маріонетковим промосковським кримінальним режимом на півострові, але в цій ситуації, як на мене, це єдиний вихід для нової української влади, яка у такий спосіб могла б сконсолідувати тут усі проукраїнські сили…
Усі ці тривожні події відбуваються на фоні форсованого перезавантаження насамперед вертикалі виконавчої влади в країні, що викликає неоднозначну реакцію суспільства. Не дивно, що ця тема поряд з мобілізаційною супроти російської загрози була основною у неділю і на столичному, і на нашому Майданах. Хмельниччина ж тут побила рекорд у затягуванні з вирішенням цього питання, хоч, здавалося б, чи вартує цієї метушні посада голови ОДА на якихось кілька місяців, адже після виборів нового президента почнеться знову переформатування виконавчої гілки влади, не кажучи вже про те, що в країні у терміновому порядку повинні пройти засадничі інституальні реформи в організації місцевого самоврядування, в яких роль держадміністрацій повинна бути зведена до мінімуму? На нашому обласному рівні боротьба за крісло голови ОДА, яке в кінцевому рахунку дісталося маловідомому представникові від “УДАРу” Леоніду Прусу за так званим квотовим принципом, викликало неабияке здивування. І річ не лише в тім, що якихось три тижні тому лідери трьох опозиційних партій в області — “Свободи”, “Батьківщини” та того ж “УДАРу” підписали подання на ім’я в.о. Президента Олександра Турчинова з рекомендацією на цю посаду голову обласних батьківщинівців Валерія Лескова, яку підтримали і Народна рада при облраді, і рада ГО “Майдан”, і, зрештою, багатотисячне віче. Більше дивує те, як невдовзі після сигналу зі столиці про ударівську квоту почалася дивна метушня навколо просування на цю посаду вже нині призначеного пана Пруса, трудова та політична біографія якого викликає немало запитань та сумнівів попри всю можливу критику на адресу того ж Валерія Лескова. Але призначення Леоніда Пруса вже стало фактом і він, вочевидь, не повторить ремейк з призначенням на початку 2005-го на посаду голови ОДА Віталія Олуйка за часів Ющенка, бо за ним стоять доволі впливова парламентська фракція “УДАРу” та її лідер Віталій Кличко, який, подейкують, ставив на кон своє перебування у союзі трьох опозиційних партій, якщо в нашій області не буде на цій посаді його висуванець. Чи співмірною є така надмірна ціна за пана Пруса — покажуть уже найближчі його дії.
Шкода тільки, що якраз ця навколовладна колотнеча перенеслася на діяльність ради ГО “Майдан”, яку штучно почали торпедувати симпатики зі згаданих партійних середовищ та доволі сумнівних за своїми цілями громадських ситуативних об’єднань, які відверто заявляють про свої владні амбіції на присутність у виконавчій владі чи домінуючому впливі на її формування в області без будь-яких на те повноважень та підготовки. І це при тому, що формування якраз цієї владної вертикалі слід здійснити у рекордно короткі терміни, адже область через усі ці квотові конфлікти вже вибилася з загальноукраїнського алгоритму її формування. Не дивно, що нині поза увагою громадськості опинилося й призначення начальника обласного управління міліції. Ним став Олександр Розізнаний, до якого також є багато запитань. Тож коли з креатурою “УДАРу” на посаді голови ОДА Леонідом Прусом щодо того, хто бере на себе за нього політичну відповідальність, усе зрозуміло, то вже з очільником міліцейського обласного відомства аж ніяк: призначав його батьківщинівець, міністр МВС Арсен Аваков, а представляв безпосередньо в області голова обласної “Свободи”, народний депутат Ігор Сабій. Словом, не зрозуміло, яка у кінцевому рахунку партія візьме безпосередню політичну відповідальність за цього високопоставленого силовика. Якраз відповіді на такі ключові питання у кадрових призначеннях і хочуть почути, сподіваємося, не лише позапартійні члени ради ГО “Майдан”, а й уся громадськість краю, які, на жаль, уже явно переоцінюють свої можливості впливу на цей процес…
І ще одне. Спостереження за діяльністю згаданої ради ГО “Майдан”, нашими місцевими вічами, тим, як діють подібні громадські об’єднання в ряді районів області, нині змушує задуматися і над таким складним питанням, як пошук моральних критеріїв для якихось суспільних чи внутріпартійних преференцій для тих людей, які психологічно перебувають і досі у вирі нашої Революції гідності, не усвідомлюючи, що нині настав не менш важливий етап, коли її ідеали треба реально втілювати в життя попри несприятливу для цього суспільно-політичну ситуацію в країні, що пов’язана насамперед з реальною загрозою війни з путінським режимом. Тож, як на мене, нині ще важливіше на фоні згаданих дріб’язкових навколовладних суперечностей між активістами опозиційних партій та громадських об’єднань зуміти об’єднати той патріотичний дух, який, як і наш Майдан, скріплює нині українську політичну націю перед кремлівською загрозою і тими історичними викликами, які знову постали перед нашим народом, котрий зобов’язаний з них вийти міцнішим та згуртованішим.
…Зрештою, якщо в цьому хтось сумнівається, нехай загляне в очі тим українським військовим, які тримають оборону Криму, нашим добровольцям, які йдуть нині у військкомати, тим людям, які виходять на антивоєнні акції, несуть свої кошти на армію, на лікування поранених і постраждалих на Майдані, ревно молиться за спокій на нашій землі.
Богдан ТЕЛЕНЬКО
На фото: під час Маршу миру у Москві 15 березня