Вважаю дуже потрібною пропозицію міської “Просвіти” щодо демонтажу пам’ятника одному з комуністичних вождиків УРСР Володимиру Затонському. А ще більше мені імпонує ідея створення в місті музею скульптур епохи тоталітаризму, який би став реальним продовженням декомунізації нашого життя.
Вважаю дуже потрібною пропозицію міської “Просвіти” щодо демонтажу пам’ятника одному з комуністичних вождиків УРСР Володимиру Затонському. А ще більше мені імпонує ідея створення в місті музею скульптур епохи тоталітаризму, який би став реальним продовженням декомунізації нашого життя.
Розумію, що у нас вистачає ідейних противників цих ініціатив, які живуть досі у віртуальному радянському минулому, ідеалізують його. Як на мене, це або засліплені комуністичними ідеями люди, або відверті колабораціоністи, представники “п’ятої колони”, яка веде антиукраїнську діяльність в усі роки нашої незалежності. А те, що на найбільших майданах наших міст і сіл досі височіють пам’ятники вождям злочинного комуністичного режиму, — це велика ганьба і проблема суспільного здоров’я нашої нації. Ну, а щодо постаті Володимира Затонського, то це насправді доволі зловісна особистість в історії нашої країни. Адже ще у 1918 році він чітко усвідомлював, що більшовики є окупантами в Україні, це він, до речі, був головою лічильної комісії на з’їзді ВКП(б), коли делегати проголосували за кандидатуру С.Кірова на пост генсека цієї партії, а потім були розстріляні майже всі Й.Сталіним. А те, що самого Затонського згодом не обминула куля чекістів, то це нині найпереконливіше попередження тим українцям, хто далі працює проти нашої держави, не розуміючи, що вони також приречені на подібний кінець. Комуністична ідеологія та практика в Україні були абсолютним злом, а тому не бачу нині альтернативи послідовній декомунізації нашого життя.
Василь Караульний, член координаційної ради Всеукраїнського об’єднання ветеранів