Звичайно ж, нині найбільша увага української суспільності прикута до Євромайдану в усіх його проявах, про що старається, наскільки це можливо, оперативно й об’єктивно писати і наша газета, що виглядає далебі білою вороною серед більшості комунальних та державних газет краю.
Звичайно ж, нині найбільша увага української суспільності прикута до Євромайдану в усіх його проявах, про що старається, наскільки це можливо, оперативно й об’єктивно писати і наша газета, що виглядає далебі білою вороною серед більшості комунальних та державних газет краю. Як кажуть у таких випадках: кожному своє, але ми все ж сподіваємося, що наші читачі з розумінням ставляться до нашої журналістської позиції, яку газета вважає засадничою та по-державницькому вивіреною у своїй редакційній політиці та практиці. Нагадаю, що “Проскурів” таким був і в часи помаранчевої революції, і за інших суспільних потрясінь, які не обминали нашу країну з настанням незалежності. У принципових питаннях відстоювання засад нашої державності ми ніколи не скочувалися на манівці напівправди та кон’юнктури, як, зрештою, цього не хотіли наші недоброзичливці. “Проскурів” був і залишається попри все вільною трибуною для висловлювання найрізноманітніших думок, якщо, зрозуміло, вони не зазіхали на українські національні цінності, на що нас постійно дехто штовхає під виглядом плюралізму позицій. Хоча це аж ніяк не означає, що на сторінках нашої газети не можливі гострі теми й дискусії. Зрештою, якраз за це ми, найперше, дякуємо нашим читачам та авторам, які, якщо хочете, і спрямовують нас на подібні публікації, розуміючи заразом, що межі для вдосконалення не існує. Тож принагідно дякуємо, найперше, тим, хто допомагає нам творити газету, хто є її перевіреними друзями та партнерами, а заразом і тим, хто не сприймає журналістів обслуговуючим персоналом влади, як розцінювали їх працю у радянські часи і чого ніяк не може позбутися до сьогодні українська влада, на що, на жаль, слабує і значна частина наших колег з офіційних видань.
Згадати мене нині про ці нехитрі засадничі істини у покликанні журналістської праці змушує і безхребетність нашого спілчанського керівництва з НСЖУ, бодай, щодо захисту, так би мовити, корпоративних прав журналістів, зокрема, у випадку зі звірячим побиттям журналістки Тетяни Чорновол та десятків наших колег під час відомих подій на столичному Євромайдані. Скажу щиро, мені особисто було дуже соромно за багатьох своїх колег, які не підтримали наш недавній нечисленний пікет після побиття Тетяни біля обласного управління міліції. Соромно й за те, як замовчують цю проблему, найперше, офіційні засоби масової інформації нашого краю. На фоні усіх цих подій, коли ми бачимо в Україні, а наша область не є винятком, неприкритий тиск на пресу та журналістів, які прагнуть об’єктивно доносити суспільству інформацію про той же Євромайдан, усю гостроту суспільно-політичної кризи в країні, у журналістському середовищі також проглядаються всі задавнені совковські проблеми, які засвідчують, на жаль, що якісних змін тут так і не відбулося. І цей висновок, вочевидь, треба спершу адресувати офіційній пресі, яка за державні кошти творить нині свої віртуальні антимайдани, дезінформуючи своїх читачів, слухачів, глядачів, коли кажемо, зокрема, про перебіг того ж Євромайдану, що є нині найактуальнішою суспільною подією, тим самим, стаючи, по суті, в один ряд з відверто антиукраїнською пресою, яка фінансується вже з-за кордону…
Не сумніваюся, що дехто з моїх колег з таких медіа закине мені, що це аж надто різка оцінка їх праці. Що ж, шановні, якщо ваш вибір і далі в тому, щоб наслідувати обслуговуючі принципи радянської журналістики, бути апологетами паркетної преси, то це також ваш вибір. Але як тоді бути з тією свободою слова, до якої нас з вами спонукає цивілізований світ, якої, зрештою, вимагає від нас суспільство?..