У суботу в Україні відбудуться меморіальні акції пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років та політичних репресій. Не сумніваюся, що чинна влада організує їх по-належному: будуть траурні мітинги, покладання квітів до пам’ятних місць і, дай Боже, усі ми вже без принуки запалимо свічі пам’яті по своїх єдинокровцях, яких мільйонами викосив на нашій землі той геноцидний смерч, організований комуністичним режимом.
У суботу в Україні відбудуться меморіальні акції пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років та політичних репресій. Не сумніваюся, що чинна влада організує їх по-належному: будуть траурні мітинги, покладання квітів до пам’ятних місць і, дай Боже, усі ми вже без принуки запалимо свічі пам’яті по своїх єдинокровцях, яких мільйонами викосив на нашій землі той геноцидний смерч, організований комуністичним режимом.
Проте мені особисто не дає спокою, у цей день по-особливому, питання: чи всі ми даємо собі звіт про те, що насправді відбувалося тоді на нашій землі? Здавалося б, дивним є це питання, якщо в нас уже на законодавчому рівні Голодомор класифіковано як Геноцид. Та як тоді бути з тим, що досі ми з вами не дали належної оцінки ідеології комуністичного режиму, який організував це жахіття разом з тотальними репресіями, які ми і далі скромно називаємо “політичними”, а не комуністичними? Зрозуміло, що тут ідеться про велику політику та нібито демократичні засади нашого суспільного устрою, адже представники цієї політичної течії нині і далі присутні в нашому політикумі, засідають окремою фракцією у парламенті і навіть не збираються розкаюватися за свої злочини перед нашим народом. Тоді поставимо це далеко не риторичне запитання в іншій площині: ми що з цим політичним “багажем” насправді збираємося в Європу, де, до речі, ЄС уже давно засудив комуністичну ідеологію нарівні з нацистською? І що цього не розуміють наші владці, які з цим злочинним ідеологічним рудиментом постійно заграють, починаючи від Леоніда Кучми, який дуже вдало у 1999-му на президентських виборах розіграв “комуністичну карту”, котра вже давно “бита” історією? Для нашого північного сусіда, де, за образним визначенням російської правозахисниці Валерії Новодворської, встановлено “чекістську хунту”, присутність комуністів у політикумі цілком закономірна, адже й офіційний Кремль, і тамтешні комуністи сповідують єдині імперські цілі. Ким тоді є так звані українські комуністи, які історію своєї партії ведуть від “великого жовтня” і яка роль їм відводиться в нинішніх суспільно-політичних процесах в Україні, думаю, не варто зайвий раз наголошувати, адже там ви жодних ознак україноцентризму не виявите.
Тож поряд з іншими перепонами, які стоять в України на шляху до цивілізованого світу, як на мене, саме ці совковські світоглядні вериги, виразниками яких і виступає якраз ця політична сила, є найважчими для подолання. Не секрет і те, що рецидиви цієї світоглядної недуги проявляються нині повсюди і не лише у владних коридорах. Ця задавнена недуга отруює самосвідомість багатьох з нас, чому допомагає, зокрема, і наш північний сусід, який завалює нас фільмами, де ідеалізується колишній СРСР, його “непобєдімая” армія, романтизується комуністична каральна система тощо, коли з наших телеекранів, частини преси у такому ж дусі йде відверте зомбування молоді, якій нині навіть у школі пропонують ці хибні стереотипи сприйняття вітчизняної історії. То чи маємо дивуватися з того, що навіть у нашому місті з недавнього часу на святому для кожного подолянина місці — меморіалі пам’яті жертв таки комуністичних, а не політичних репресій, біля Ангела Скорботи, де ми з вами зберемося і цієї суботи, щоб вшанувати пам’ять про жертви Голодомору на своїй землі, місцеві комуністи вже проводять власні провокаційні акції? Тож не дивуюся я вже й тому, що у моїй Деражні, де ми, рухівці, ще за часів Союзу у 1990 році спорудили перший у нашій області Курган Скорботи пам’яті жертв комуністичних репресій та Голодомору, який став центром обласних акцій до 60-річчя Голодомору у 1993-ому, що, до речі, дало тоді можливість краще його облаштувати, місцева влада за ці двадцять літ пальцем не вдарила для подальшого впорядкування цього меморіального місця. Тож починаймо, мабуть, з себе, з власного мартирологу пам’яті…