Недавно на фасаді багатоповерхівки по вулиці Франка, 55, з’явився мурал, який має особливу і винятково хмельницьку історію. На своїх земляків дивиться з висоти крилатий (із чоти Крилатих) воїн, у спорядженні бійця Сил спеціальних операцій (ССО), поруч срібний вовк з обереговим поясом-наузом.
За легендою, козаки мали особливий захист від богів і перетворювалися на вовків, могли ловити руками і відбивати нечисть. Цю символіку “сталевих”, як називають спецпризначенців, з гордістю носив хмельничанин Уберт Мрачковський, старший солдат 8-го окремого полку спецпризначення ЗСУ, який загинув 19 листопада 2021 року від ворожої кулі на Луганщині в 33 роки. Про нього ходили легенди за життя, він пройшов пекло Савур-Могили та Дебальцевого, був вправним снайпером, за життя якого ворожим снайперам обіцяли щедру винагороду.
І віднедавна з хмельницького муралу на нас дивиться незламний крилатий Уберт, оберігає мирне небо рідного міста. Автор цього твору — також хмельничанин, художник монументаліст Андрій ТОМЧИШИН, який уже понад 10 років займається настінним розписом. Вуличне мистецтво муралів (живопису на мурах, стінах) уже стало звичним для хмельничан, але саме творчість Андрія Томчишина має особливе спрямування: героїко-патріотична тематика. А історія з Убертом для нього ще й особиста. Вони були знайомими з “сталевим” снайпером, і Уберт навіть бачив мурал в ескізі, але не знав, що героєм полотна невдовзі стане сам.
“Ідея зобразити нашого Уберта виникла вже під час нанесення самого муралу, — розповів Андрій. — Попередньо ескіз вже був затверджений в департаменті культури, і, за сюжетом, це мав бути символічний воїн спецпризначенець, щоб не зосереджуватись на конкретному героєві. Бо в цій війні загинуло багато українських воїнів, вірних рідній державі синів. І мій герой взагалі мав бути у балаклаві, як і визначено для спецпризначенців. Тому була ідея — балаклава на обличчі і другий символ військ спецпризначення — срібний вовк. І цей мурал так розташований, що через дорогу від 55-ого будинку на вулиці Франка, якраз навпроти, розташований 8 полк ССО, — продовжує художник. — І коли я малював, то бачив з висоти територію полку, плац, бойові машини, хлопців, які займаються фізпідготовкою. Завжди зранку там лунає Гімн України. І всі стають, де б хто не був, куди б не йшов: чи в їдальню, чи в технічний відділ— тільки лунає Гімн, руку до серця і завмирають, слухаючи. Мене просто сльози проймали, коли це бачив”.
Звістка про те, що загинув Уберт, застала Андрія за процесом створення спецназівського муралу. Разом з сотнями хмельничан Андрій був на церемонії прощання з легендарним воїном, спілкувався з волонтерами, з побратимами Уберта. “І якось тоді ми всі зрозуміли, що воїн на муралі не буде безіменним, невідомим, це буде наш Уберт. І я взявся цю ідею реалізовувати. Уберт був дуже вродливим, цікавився мистецтвом, історією, був високоосвіченою людиною, і це також для мене було важливо. І ще: Уберт бачив попередній ескіз, коли приїздив до Хмельницького. За задумом, мурал з воїном і вовком мав бути на стіні філармонії, але ідея не набрала достатньо голосів комісії. І цей задум відклався. Хоча він дуже хотів, щоб цей мурал реалізувався,” — пригадує Андрій.
Та доля розпорядилася по-іншому. За сприяння міської влади, небайдужих хмельничан мурал з’явився — з відкритим обличчям воїна Уберта Мрачковського ,який понад усе любив свою Україну. І тепер щодня воїн з чоти Крилатих Уберт дивиться на своїх побратимів у полку, дивиться на всіх нас і нагадує, що ми — нація воїнів, нація патріотів.
За процесом творення муралу особливо прискіпливо стежили мешканці 55-го будинку.
“Сергій Петрович, голова ОСББ, розповідав, що спецпризначенець з вовком не всім у будинку подобався, — розповів Андрій. — Особливо обурювався один мешканець, який категорично не сприймав усе це, дзвонив у міську раду, скаржився. Та коли я вже закінчив мурал, він довго роздивлявся, підійшов, розпитував про Уберта, про символіку і… вибачився. Сказав, що, насправді, йому мурал дуже подобається. Потис мені руку, подякував та й пішов собі. А мені цього було достатньо, щоб зрозуміти, все вдалося”.
Андрій Томчишин 15 років тому закінчив Львівську національну академію мистецтв (факультет декоративно-прикладного мистецтва). І саме Львів вплинув на його формування ґрунтовно. А ще переконаний, що його доля з юності зводить з людьми, які дуже люблять Україну. Навчався у хмельницькій школі №26, тоді російськомовній, як і більшість міських шкіл у радянські часи. Та з-поміж усіх предметів хлопець любив українську мову і літературу. Вирішив після 8-го класу бути військовим, вступив до військового ліцею у Кривому Розі. І так само найкращі стосунки в ліцеї склалися з учителькою української. Допомагав їй створювати музей народознавства, малював панно.
“Я займався справою до душі, у свій час закінчив у Хмельницькому дитячу художню школу. І тому, замість подальшого військового навчання, обрав Львівську мистецьку академію. До речі, зараз я викладаю у тому ж класі художньої школи, де сам раніше навчався”.
Як монументаліст, писав фрески, панно, розписував храми, займався стінографією, інсталяціями до вистав.
Починаючи з 2007 року, вуличне середовище Хмельницького почало наповнюватись настінними розписами, тобто муралами. Нині їх майже 25 в нашому місті, і тематика їх різна, як і різні автори: від етнічних мотивів до авангарду. Але важливо, аби ці витвори урбанізму не були безликими, щоб, йдучи вулицею, кожен знав це — Україна, це — Хмельницький, його історія. Зворушливий розпис “Проскурів у ретроспективі” на будівлі дитячої бібліотеки ім. Т.Г.Шевченка зробив також Андрій Томчишин. На малюнку — старовинний будинок Берлянта та чоловік зі старою фотокамерою. Інший оригінальний мурал митця “Осінній джаз” — на вул. Героїв Майдану, 24. Зображений на ньому чоловік, який грає на саксофоні. Мурал створений в рамках проєкту “Мальоване місто” і дуже цікаво вписується у навколишній простір.
Загалом у творчому доробку Томчишина понад десяток муралів, більшість на героїко-патріотичну тематику. І перший його такий мурал (2008 р.) хмельничани також знають: козак-кобзар на стіні філармонії. Кобзар, зрозуміло, бо це мистецький заклад, козак — також з кобзою дружив. Але він у формі сучасного українського воїна. А невдовзі і в філармонії з’явився концертний зал імені Василя Сліпака, легендарного співака з світовим іменем, який покинув Париж і повернувся воїном в Україну, щоб віддати за неї життя. Спадкоємність національної героїки? Так, і це визнав світ. “Українці будуть захищати свою Батьківщину до останньої краплі крові”, — сказав нещодавно прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон. Світ вражений героїзмом українців. І герої, які постають на муралах, переконують: наш час народжує велетів духу, спадкоємців козаків-характерників, яких кулі боялись.
І з цього приводу в Андрія Томчишина також є ідея, яка реалізована в проєкті, але ще чекає свого втілення і також має власну історію, яка має прямий стосунок до однієї з наймолодших наших вулиць — Січових стрільців. Минулого року на стіні багатоповерхівки на честь Дня незалежності з’явився святковий мурал: українські державні символи — Тризуб, прапор, колосся і калиновий вінок. Автор — Андрій Томчишин. Втім, попередньо, був проєктований інший мурал. Адже вулиця має назву Січових стрільців. І художник вирішив зобразити саме Січових стрільців, які були однією з найкращих армій Європи. Фактично, з них починається історія сучасних Збройних сил.
Втім, може, це знак долі? Адже незабаром на вул. Січових стрільців розпочнеться будівництво багатопрофільного ліцею на 1500 учнів. І, як підкреслив міський голова Олександр Симчишин, це школа українського майбутнього, де стержнем буде патріотичне виховання. І, можливо, сюжет про Січових стрільців (на вулиці їх імені) чекає свого втілення на стіні майбутнього ліцею? Адже доля втрутилась в мистецьку історію з Убертом Мрачковським. До того ж, у сюжеті муралу із Січовими стрільцями — реальна історія, яка стала славою і легендою патріотичної України. А наш час потребує патріотів.
Тетяна Слободянюк