Уже четвертий рік у Хмельницькому діє міський центр соціальної підтримки та адаптації, де надають соціальну, правову, психологічну допомогу особам, які опинилися в скрутних життєвих обставинах. Їх звично називаємо “безхатьками”, і в цих словах, попри співчуття, у нас більше осуду і неприйняття такого способу життя. Але ситуація з бездомністю різко змінилась у 2014 році: війна на сході змусила суспільство по-іншому сприймати проблему бездомності: вимушеними безхатьками стали сотні тисяч українських сімей, які втікали і продовжують втікати з окупованих Криму та Донбасу і шукають прихистку в рідній державі, подалі від жаху війни.
За даними Мінсоцполітики, на початку 2021 року взято на облік 1 459 170 переселенців з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим. І це лише офіційна інформація. Бо люди по-різному облаштовуються на нових місцях, часто скрута заганяє переселенців та біженців шукати прихистку в реабілітаційних центрах. Наразі в Україні функціонує 100 закладів для бездомних, зокрема 91 центр обліку, 15 центрів реінтеграції, 22 будинки нічного перебування та 5 відділень соціальних готелів. Чи достатньо цього? Наскільки ефективні соціальні програми?
Наша газета вже розповідала про відкриття Хмельницького міського центру соціальної підтримки та адаптації на базі раніше існуючого центру реабілітації бездомних (безпритульних) “Промінь надії”. Після капітального ремонту та реконструкції новий центр заселили дві категорії громадян: клієнти для тимчасового нічного перебування і мешканці соціального гуртожитку. Понад три роки центр очолював Дмитро Старцун, за його умілого керівництва заклад набував досвіду становлення у новому статусі. Нещодавно в установі змінився директор, який став, до речі, наймолодшим керівником подібних закладів в області, це 26-річний Олександр ПАРАЦІЙ. Свою діяльність на посаді директора розпочав з благоустрою території, облаштування місць відпочинку, оновлення зелених насаджень. Триває реконструкція котельні, а вибоїсті раніше доріжки та майданчик біля корпусів вимощують тротуарною плиткою.
“Можна мати відповідну освіту, стаж, відповідальність, але, не маючи людяності, не пропускаючи кожного клієнта, заявника крізь своє серце, не отримаєш бажаного результату. І не потрібно чекати, що всі, кому ти допомагаєш, допомагають всі фахівці центру, будуть перейматися вдячністю, як би ми не старалися поліпшити їх долю. Вони знову можуть повертатися до попереднього життя і знову потрапляти до нас”, — розповідає молодий директор.
На сьогодні у центрі функціонує три відділення, два з яких надають послуги з місця проживання. На найближчу перспективу тут планують відкрити ще два відділення соціального спрямування.
У відділенні нічного перебування мешкають клієнти, які проживають до шести місяців. Це бездомні, особи з місць позбавлення волі або які перебувають в складних життєвих обставинах. У відділені підтриманого проживання (соціальний готель) мешкають ті, хто належить до категорії внутрішньо переміщених осіб. Це сім’ї, які потрапили до нас із зони бойових дій, та ті, що потрапляли в складні життєві обставини. Для таких сімей тут прагнуть створювати максимально комфортні умови: якісний ремонт, сучасні зручні меблі, побутова техніка тощо. Мешканці соціального готелю проживають на платних умовах, це 420 гривень за місяць з особи, без врахування комунальних платежів в літній період. За рахунок збільшення комуналки зростає й оплата, і в підсумку ця сума в межах 800 грн. Наразі соціальний готель заповнений на 100 відсотків. І звернення продовжують надходити.
Як довго ці сім’ї можуть перебувати у центрі?
— У статуті зазначено, що шість місяців, — розповідає директор. — Як виняток, може продовжитись термін перебування. Бо купити власне житло більшості не під силу. Дорослі працюють, навчаються, діти в цей час у садочку, в школі. Соціальний готель розрахований на 35 осіб, нині їх стільки й мешкає. А відділення нічного проживання — на 50 осіб. На даний час там перебуває 25людей. А ось взимку це відділення переповнене понад 100 відсотків. До того ж, взимку на нашій території працює й пункт обігріву. Наших нічних пожильців забезпечуємо гарячим харчуванням, працюють фельдшер, соціальні робітники, психолог, юрист, паспортист та інші необхідні спеціалісти.
Зараз дуже гостро стоїть потреба в розширенні соціального готелю, тому ми так сподіваємось на державну субвенцію для збільшення площі готелю на 19 сімей для внутрішньо переміщених осіб, нині готуємо відповідні документи. В середньому, реконструкція обійдеться у 10 млн грн. Якщо ми пройдемо процедуру співфінасування, то 30 відсотків — міський бюджет, 70 відсотків — очікувана субвенція.
Ми переконані, що держава має більше допомагати внутрішньо переміщеним особам, адже це проблема всієї країни. Зате маємо реальну і вагому підтримку міської влади, її керівництва, окремих структурних підрозділів виконавчого комітету. Особливо хочу подякувати міському управлінню праці та соціального захисту населення за постійну увагу до нашої установи.
У скільки обходиться міському бюджету перебування клієнта відділення нічного перебування?
— Почнемо з комплексного обіду: його вартість (для клієнтів відділення, звісно, це безкоштовно) в межах 30 грн. Для тих, хто допомагає нам в установі, знаходимо додаткові можливості для харчування, заохочуємо до праці. Більшість наших клієнтів, понад 70%, працюють у місті, мають постійну роботу. Це природно: у нас живуть фізично здорові люди, це ж не інтернат для громадян похилого віку. Хто не може, трудяться на території центру. У нас величезна територія — понад гектар, її потрібно підтримувати. А якщо людина відчуває свою необхідність, працює, зайнята, вона вже не вживає алкоголь. Найважче з тими, хто залежний від наркотиків. На даний час у нас таких троє.
Як до вас потрапляють клієнти нічліжки та мешканці соціального готелю?
— Ми співпрацюємо з патрульною поліцією, і за направленням соціальних служб, і самі люди звертаються. Із працівниками центру (у нас створено 5 мобільних груп) щочетверга здійснюємо соціальне патрулювання по місту і виявляємо людей, які потребують соціальної адаптації. Це, в основному, безхатьки. Працюємо цілодобово. Як відбувається прийом? Прибулець спілкується із черговим з режиму, приймає душ, проходить також алкотестер, ізолятор, потім наш медичний працівник здійснює первинний огляд, відправляє на флюорографію, за потребою оглядають терапевт, гінеколог, дерматолог. Часто доводиться лікувати педикульоз та обмороження кінцівок в зимовий період. Гаряча вода у нас цілодобово, надаємо і всі засоби гігієни. Далі — чистий одяг, гоління, їжа. Це все фінансується міським бюджетом. Наше річне фінансування близько 4 мільйонів гривень,не враховуючи капітальних видатків. Є й благодійники, це, переважно, фонди і релігійні громади. Вони допомагають, головним чином, з одягом та додатковим харчуванням. Але, все таки, на категорію безхатьків звертають уваги менше, ніж, скажімо, на будинки для престарілих, на дитячі соціальні заклади.
Про пожильців розповіла Ніна Андрушкова, завідувачка соціального готелю: “З сім’ями працюємо багато, тому що в нових для себе умовах вони часто губляться, у них виникає чимало проблем, яких раніше не було. Нам допомагають волонтери, привозять одяг, продукти. Ви бачите, як у нас затишно, сучасний ремонт, нові меблі, ігрова кімната для дітей – намагаємося максимально оточити людей турботою. У нас мешкає десять сімей з дітьми. Майже всі переселенці, є ті , що потрапили в складні життєві обставини, зокрема, жертви домашнього насильства. З цими категоріями наших мешканців постійно працює й психолог.”
До речі, центр стає початком і щасливих сімейних історій: за час роботи тут уже знайшли свою другу половинку більше десяти пар. А в серпні в центрі з’явилося наймолодше поповнення: молодим татусем став Анатолій, який мешкав у відділенні нічного перебування, мамою — переселенка зі сходу. Тут познайомились, їх звели складні життєві обставини. Влаштувались на роботу, винаймали квартиру, а зараз, на зиму, знову повернулись, уже втрьох, до центру.
Практична психологиня, Майя Чернова, яка добре знає життєві історії підопічних закладу, розповідає: “Які проблеми доводиться долати? Найчастіше, це підвищення емоційного стану, депресії, допомога в соціалізації, бо до нас потрапляють, в основному, люди, які вже були на вулиці певний час, або коли в сім’ї криза стосунків. Найвразливіша категорія — це сім’ї, жінки, які потерпали від домашнього насильства. Є “постійна” категорія клієнтів: алко-, наркозалежні, з психоневрологічними відхиленнями. Люди різні: з місць позбавлення волі, після тривалого перебування на вулиці, тому потребують щоденного психологічного спілкування. Працюємо спільно із завідувачами відділень, щоб знати “гарячі” точки, не чекаємо, коли прийде клієнт до нас, вже в першій бесіді намагаємося вияснити, які в нього є потреби, проблеми і щодня працюємо з ними”.
…На просторому подвір’ї центру вдень майже тиша, адже більшість дорослих на роботі в місті, діти — у школі та дитсадках. Але й ті, які залишаються у закладі на весь день, не сидять склавши руки: прибирають територію, допомагають працівникам. Двоє клієнтів, Вадим та Юрій, з відділення нічного перебування, добросовісно вимощували плиткою доріжку від приміщення до саду.
Людина не може існувати без відчуття своєї потрібності суспільству, і соціальна самотність найчастіше кидає їх в “обійми” вулиці, кидає на соціальне дно, і в цьому не лише їх провина. Знову пригадаймо стосунки держави з громадянами: бездомних, зневірених на наших вулицях, вокзалах побільшало, коли хвилі безробіття одна за іншою накочувались на суспільство. Дехто з цих хвиль не зміг вибратися.
Протягнути руку допомоги, виявити дієве милосердя — завдання не лише влади, а й кожного, хто усвідомлює, що життя людини — найбільша цінність світу.
Тетяна Слободянюк