З 1 до 3 жовтня у Хмельницькому відбувався літературно-перекладацький фестиваль TRANSLATORIUM, єдиний на
сьогодні в Україні, присвячений художньому перекладу
та приурочений до Міжнародного дня перекладу.
З 2017 року фестиваль проводиться в нашому місті за підтримки Євросоюзу та міжнародного фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи “EU4Socsety”. Щороку фестиваль обирає нову тему. Цьогоріч це — “Простір перекладу”, який умістив більше 20 різноманітних подій та різних локацій. Організатори — перекладацька група VERBація та активісти з Хмельницького й Києва.
Нині важко уявити український простір без перекладу, який був і залишається головним комунікативним інструментом, ключем, який відкриває для нас глобальний світ, а головним ретранслятором залишається людина за кадром — перекладач, від якості праці котрого залежить, як ми сприймаємо світ поза Україною. Перекладачі відкривають у тексті нові широти й глибини, проживають з ним свою історію. “Слова подорожують світами. Перекладачі керують їздою”, — так сказав про роль перекладачів у процесі творення і трансформації світової літератур Анна Русконі, перекладач з Італії. Яка специфіка сучасного художнього перекладу, які його можливості, якою є перекладацька спільнота в Україні, які виклики долає?
Лекції, читання, майстерні художнього перекладу, аудіотури містом, професійні дискусії та неформальні зустрічі — такий широкий формат запропонували організатори, а учасниками фестивалю стали відомі перекладачі, видавці, митці та літератори. Серед них Юрій Андрухович, Софія Андрухович, Олекса Негребецький, Остап Українець, Марк Бєлорусець, Остап Сливинський, Роман Малиновський, Мар’ян Пиріг, гості із зарубіжжя. У рамках фестивалю відбулась прем’єра унікального проєкту: презентація сучасного музичного твору на основі роману Софії Андрухович “Амадока”. Це — якісний зразок популяризації роману української літератури у новий спосіб. У межах “TRANSLATORIUM” продемонстували ще одне перекладення: художній стінопис на будівлі обласної бібліотеки для юнацтва. Над ним працювала художниця Богдана Давидюк. Крім того, у місті заплановано створити 3d-поетичні артоб’єкти“Простору перекладу”.
В останній фестивальний день, 3 жовтня, в обласному художньому музеї відбулась цікава літературна зустріч з відомим українським культурологом, поетом, прозаїком, есеїстом, перекладачем Юрієм Андруховичем, оригінальну творчість якого дослідники відносять до постмодернізму, і який став автором найвідоміших сучасних перекладень драматичних творів Шекспіра українською мовою, починаючи з 2010 року. Яка стилістика новітніх перекладів “Гамлета”,”Ромео та Джульєтти” і недавнього — “Короля Ліра”, над якими працював перекладач. Книга вийшла у 2021 році у видавництві Івана Малковича “А-ба-ба-га-ла-ма-га”, з ілюстраціями графіка Владислава Єрка, який отримав гран-прі недавнього Львівського форуму видавців.Модератором зустрічі з Юрієм Андруховечем був відомий перекладач, науковець Богдан Стасюк. Власне, їхній діалог відкривав для учасників зустрічі професійні відтінки перекладацької праці і світобачення. Зокрема, у специфіці, традиції і новаторстві перекладів творів Шекспіра українською мовою: від Куліша — до наших сучасників ХХ і ХХІ століть.
“Роль Пантелеймона Куліша у творенні української шекспіріани особлива: він, працюючи у шалених царських лещатах московщини, в принципі, пробивав стіну, доводячи, що висока світова література українською не тільки можлива, а й потрібна”, — розмірковував Богдан Стасюк. — А Максим Рильський, як перекладач Шекспіра, намагався донести його тексти до найширшого кола читачів. Василь Барка намагався зробити свій текст якомога епічнішим, а Ігор Костецький в передмові до видання писав, що цей текст не можливо ставити в театрі, його можна тільки читати…
Як Ви транслюєте Шекспіра, зокрема недавню роботу — переклад “Короля Ліра”? Що спонукало Вас взятися за шекспіріану?
Юрій Андрухович:
—“Король Лір” — це не окремо взятий твір, це завершення трилогії, і розглядати його у відриві від перекладів “Гамлета” і “Ромео та Джульєтти” не правильно. Але я не хотів попервах братися за “Короля Ліра”, бо стільки перекладацьких оргазмів, скільки я отримав від “Ромео і Джульєтти”, я від цього твору не очікував. Але я був припертий до стінки, якщо можна так сказати, художником Владиславом Єрком, в якого ця п’єса виявилась улюбленою. І він є рівноправним співавтором цієї трилогії. Ілюстрованого “Гамлета” я взагалі вважаю абсолютним шедевром мистецької книги, книжкової графіки і високого фантазійного польоту цього художника. Сучасного “Гамлета” нам замовив Іван Малкович ще у 2000-ому році.Наступна річ, “Ромео і Джульєтта”, була моєю ініціативою, бо мені сподобалось оформлення Єрка, і я вже уявляв заздалегідь, якою красивою вийде книга. Після цього почав перекладати. І вийшла чудова книжка. А ось “Король Лір” мені “не йшов”. І, взагалі, я писав свій власний роман на той час. І натомість пропонував Малковичу видати переклад Рильського. Але Єрко вже робив ілюстрації. І оформлення вже було готове, а зовнішні обставини складалися таким чином, що я у 2020 році дописав роман і відклав його на кілька місяців, щоб не перечитувати, не переписувати. І вирішив сісти за переклад, силуючи себе, бо текст попервах не давався. І в процесі праці стався переворот, зненацька ця п’єса почала подобатися. І я вже з величезним жалем завершував її, хотілося попрацювати над текстом іще.
— Дуже часто на книжковому ринку існує поняття, що читач, який приходить в книгарню, тягнеться не завжди за” чистим словом”. Інколи спрацьовує зовнішній фактор, як-от, гарне оформлення, і в цьому сенсі, коли називаєте Владислава Єрка своїм повноцінним співавтором, чи не викликає це у Вас певною мірою ревнощів? А раптом люди купують Єрка шекспірівського, а не Андруховича, і людям взагалі байдуже, чий текст?
— Я не хочу робити вигляд, що мені байдуже, але, з іншого боку, я цілком без драми сприйняв би результати ось такого опитування щодо “Короля Ліра”. Бо це високий книжковий стандарт. Книжка, як явище, на мій погляд, ризикує зникнути з життя. Треба максимально багато робити для того, щоб цього не сталося. А загалом, це нормальна читацька реакція: перекладача ”не бачать”, якщо він виклав свою роботу якнайкраще, і люди дискутують не особливості перекладу, а те, що автор сказав, і людям, за великим рахунком, однаково, що це було написано в оригіналі зовсім іншою мовою. Не завжди, не всі читачі усвідомлюють, що там ще є якийсь перекладач. Тобто, перекладач, як на мене, це професія, яка вимагає оцієї смиренності, покори погодитися з тим, що тебе знати не будуть, не помічатимуть твоєї праці, і це буде найвищою похвалою тобі як перекладачу. А якщо будуть зауважувати твою роботу, то значить, щось пішло не так, це якась претензія на авторство, насправді. Але я не вважаю себе професійним перекладачем. Бо, як письменник, не можу позбутися претензії на авторство, з “поміткою”, що це роблю я. Тому я не перекладаю багато, тільки дуже епізодично, це частина мого власного літературного проєкту, яким є книги, які я пишу.
— Ви зараз показали досить таки унікальний приклад: до перекладу Вас зінтригував талановитий художник. Тобто, текст народжувався “з даху”, коли готові ілюстрації вже “зашивалися” в текст. І ще з власного досвіду знаю, що, коли до вас книжка вже була перекладена, мимохіть попередні переклади потрапляють у пам’ять, і їх не можливо спекатися. А знакових перекладів Шекспіра дуже багато.
— Це як біг з перешкодами в легкій атлетиці. Це означає, що, крім бігунських здібностей, треба мати стрибкові. Це щось аналогічне. Тому викладаєшся набагато більше. А ось стимулом для мене стали польські переклади Шекспіра Станіслава Баранчека. Для мене він, як камертон, його підхід для мене визначальний. Це надзвичайно вільна текстова інтерпритація в збереженні кожного образу, вона дотримується правди оригіналу, але щоразу торкається якихось супутніх явищ, це начеб переклад разом із коментарем.
— Як можна взагалі працювати з Шекспіром, якому вже понад півтисячі років, на цій хвилі інтерпритації? У чому, на Ваш погляд, полягає філологічна правда Шекспіра? Над чим конкретно він змусив попотіти? Рання англійська лексика, чи, можливо, досить вільний синтаксис, де можна довільно виставляти слова?
— Я перекладав так, щоб це було зрозуміло українському читачеві, а в ідеалі —українському акторові, який це має промовляти зі сцени. Існує великий запит режисерів на сучасні переклади Шекспіра. Тому я намагаюсь максимально робити так, щоб це було змістовно, шоб “темні” стилістичні місця залишалися в коментарях, а не в сценічному тексті.А коментарі до старовинних текстів вивчав у бібліотеці Центру Шекспіра у Вашингтоні.
— Хто цільова аудиторія? Все-таки, сцена теж аудиторія… Ви в підсумку хотіли б бачити цей текст мовленим з кону?
— Так, настає такий момент, коли драматургійний текст проходить перевірку в сценічній роботі. І коли в актора він не “йде”, не та мова, не та культура слова, то стає зрозумілим, що актуальний переклад той, яким актори заговорять. Я ще пригадую, що підганяло мене в роботі над “Королем Ліром”, то це наш чудовий актор Богдан Бенюк, який дуже хоче зіграти Ліра, це його велетенська акторська мрія. Я взагалі думаю, коли ми говоримо про Шекспіра, то “Король Лір” — це дуже велике психофізичне навантаження. І Богдан Бенюк, мабуть, перебуває на такому віковому піку, що невдовзі не зможе це зіграти просто. . Адже й сам Шекспір помер від розриву серця, тобто інфаркту, коли написав і зіграв Ліра. І тому справжні актори, які беруть на себе, проживають цю роль, потім тривалий час нездорові від перевантаження, вигорання.
Крім уже трьох згаданих трагедій, у 2013 році переклав “Дванадцяту ніч” для Черкаського музично-драматичного театру, де режисером був талановитий Сергій Проскурня, який помер 2020 року, на його тодішнє прохання. Йому був потрібен саме мій підхід. Поки що ця п’єса лише перекладена, але не видана друком.
Наступний твір для перекладу, над яким збираюся працювати — це продовження шекспіріани, трагедія “Отелло”, як істрія обманутої довіри.
Тетяна Слободянюк