1 липня Верховна Рада прийняла за основу законопроєкт “Про запобігання загроз національній безпеці, пов’язаних із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті”. Простішими словами, законопроєкт, який має знищити олігархів. І тут одразу в середовищі нардепів вибухнув сплеск різних за забарвленням емоцій. Зе-депутати криком кричать, що закон потрібно якомога швидше приймати. Інші, навпаки, що він потребує доопрацювання. Втім на протистояння між монобільшістю і так званою опозицією, в якій вже опинився й спікер парламенту, це аж ніяк не схоже. Скоріше це нагадує, як, між іншим, завжди, боротьбу за політичний рейтинг. Бо ж, насправді, мало віриться, що хтось з них збирається боротися з олігархами. Адже всі вони, так чи інакше, пов’язані з олігархами, можна навіть сказати, народжені ними. Їхні партії і сформовані, і профінансовані олігархами, і вони, нардепи, їм вірно служать. І вже не секрет, що парламент у своїй більшості поділений на олігархічні фракції, які працюють в інтересах олігархів. Це видно навіть неозброєним оком, якщо подивитися, як голосують у сесійній залі за закони, вигідні олігархам, і, навпаки, не голосують, якщо олігарху цей закон не на руку. До прикладу, важко було не помітити, як депутати лобіювали закон про гральний бізнес, або закон про банки, той, що згодом назвали “антиколомойським”, і до якого нардепи внесли 16 тисяч правок! Тобто, майже кожен депутат в Раді має свого господаря, який щедро платить йому за “чемну” роботу.
І це не просто слова. За два роки депутати розбагатіли не на жарт. Лише члени сімей “слуг народу” придбали 38 автомобілів. Зокрема, задекларувала новий автомобіль вартістю 2 млн гривень дружина нардепа Юрія Корявченкова (Юзіка), за 1 млн гривень купила машину дружина Богдана Яременка, пам’ятаєте, який повій замовляв в телефоні під час пленарного засідання, а дружина нардепа Костянтина Касая взагалі купила авто майже за 4 млн гривень. Верещук також “наверещала” собі на круту іномарку.
Втім, не автівками єдиними. обзавелись депутати “Слуги народу”, а й земельними ділянками та квартирами. Приміром, нардеп Роман Мулик задекларував котедж для сімейного відпочинку в курортному селі Поляниця вартістю 1,1 млн, який перебуває у власності дочки. Галина Третьякова задекларувала земельну ділянку вартістю 490 тис. грн, що перебуває у власності чоловіка. Той самий Касай задекларував отримання дружиною права власності у 2020 році на квартиру, житловий будинок та земельну ділянку. Олексій Устенко задекларував придбання дружиною квартири в Києві вартістю 5 млн грн. І це лише те, що ми бачимо з декларацій нардепів. Тепер подивимось, хто кому служить, відштовхуючись від того, як тиснуть на кнопки нардепи. Антон Поляков та Віктор Бондар з депутатської групи “За майбутнє” та Дмитро Чорний та Ольга Василевська-Смаглюк, яка до речі, за два роки також пересіла з маршрутки на крутий позашляховик, Олег Дунда та Олександр Дубінський, судячи з їх голосування та внесені правки до законів — пов’язані з олігархом Ігорем Коломойським. В інтересах Ахметова працює в парламенті так звана група Павлюка, яка складається з сорока нардепів. Саме ці нардепи голосували проти законопроєктів, які не потрібні Ахметову. До клану Ахметова входять й позафракційні депутати, в тому числі й олігарх Вадим Новінський (ОПЗЖ).
Мають в парламенті своїх депутатів олігархи Пінчук і Фірташ. Причому, хто на якого олігарха працює, у Верховній Раді добре знають. Знає й президент розстановку на парламентській шахівниці. Відтак виникає цілком логічне запитання, а чи потрібен комусь з них взагалі той закон про олігархів? Схоже, що ні. Саме тому Зеленський, який є його автором, зліпив його так, аби був, аби створити видимість боротьби з олігархами.
Тепер до самого законопроєкту. Якщо його уважно почитати та проаналізувати, то все зростається, бо ж у ньому немає жодного дієвого механізму, жодної ініціативи, яка б обмежувала владу олігархів. І це цілком влаштовує і самих олігархів, і монобільшість у парламенті, яку олігархи утримують.
Приміром, автор законопроєкту про олігархів пропонує вважати олігархом людину, яка: “бере участь у політичному житті”; “має значний вплив на засоби масової інформації”; “здійснює контроль значної за обсягом господарської діяльності. При цьому пункт “бере участь у політичному житті” розробники документа, тлумачать, як: зайняття високої посади у держапараті; пов’язаність із високопосадовцем; фінансування чи безпосереднє керівництво партією; контроль над ЗМІ, який “поширює інформацію політичного характеру”; не має права приватизовувати об’єкти.
Якщо навіть не йти далі і не аналізувати бізнес-критерії, то вже в наведених пунктах міститься справжня дурня. Хіба хтось бачить реально в цих пунктах деолігархізацію? До прикладу, олігарх немає права володіти ЗМІ. Очевидно, той, хто писав цей закон, абсолютно не володіє регуляцією медіаринку, або вдає це. Ну, переоформить олігарх на свою людину той телеканал чи газету, і все. Є й інші способи обійти цю вимогу. Ну, не дозволяє законопроєкт приватизовувати олігархам об’єкти нерухомості. Так вони й так уже всеньке приватизували! А новоспеченим олігархам, знову ж таки, ніхто не забороняє приватизувати щось на підставну особу. Щодо фінансування партій, то вони й раніше їх фінансували через інші компанії і, за наявності такого закону, так само фінансуватимуть. Тоді для чого вся ця клоунада?
Натомість, в цьому документі точно немає й слова про деофшоризацію, яка б зобов’язала олігархів повернути 154 мільярди доларів, які вони сховали в офшори! До речі, за цим законопроєктом визначатиме, кого занести до так званого реєстру олігархів, не суд. Остаточне ж рішення за РНБО, яку очолює президент, і він же формує його склад. Позбутися ярлика олігарха так само можна з милості РНБО.
А далі вишенька на тортик: закон вступає в силу через півроку! Тобто, час у олігархів є. До речі, спікер стверджує, що в тексті законопроєкту є колізії, а його перший заступник Руслан Стефанчук заперечує це. Втім, голова парламенту висловив сподівання, що у вівторок, 5 жовтня, Рада розгляне постанови про скасування законопроєкту, які блокують його підписання. Якщо народні депутати це зроблять і комітет відправить йому “коректну версію” документа, Разумков того ж дня підпише закон і відправить на підпис президенту.
Тож інтрига зберігається.
Лариса Лазаренко