23 серпня, напередодні Дня Незалежності, Україна відзначає День Державного Прапора. І хоча свято відносно нове (святкуємо з 2004 року), його символіка набула особливої ваги з часу наших Майданів. І саме в тому його феномен: синьо-жовтий стяг гуртує українців до боротьби за свободу і захист Батьківщини.
І кожен з нас знає, де є прапор, там Україна. Там нація, яка вміє захищатись і боротись. Там рідна мова, історія, гідність, а значить правда. І цю правду ми навчились захищати, і чим більше ми знаємо про нашу Вітчизну, про нашу символіку, тим більше усвідомлюємо, яка велична і нездоланна нація – українці, і який величний пройдений нею шлях, і цей шлях з народом пройшли його національні символи.
Історично нашому синьо-жовтому стягові понад сто років. А в 1939 році під синьо-жовтим прапором постала і боролася за свою незалежність Карпатська Україна. Впродовж 1940-1950-х років бійці УПА воювали з червоно-чорними прапорами ОУН та синьо-жовтими прапорами, мали їх у криївках. За “радянщини” навіть зберігання синьо-жовтого прапора вважалося злочином і суворо каралося.
І навіть на початку нашої проголошеної незалежності прокомуністична більшість у парламенті всіляко перешкоджала появі ненависного їм синьо-жовтого прапора у будівлі ВР. Офіційно вдалося затвердити державний символ України 28 січня 1992 року. А в серпні 2004 рокуузаконено День Державного Прапора України, який святкується щорічно 23 серпня.
У Хмельницькому синьо-жовтий стяг замайорів над будівлею міської ради у 1991 році. І з того часу наш прапор став невід’ємною частиною життя, історією, яку пише сучасне покоління хмельничан. У цій історії — наш Майдан, наша Небесна Сотня, наші герої, які віддали життя на війні. Визвольна війна народжує героїв, народжує націю, яка духовно, світоглядно продовжує традиції звитяжців. І вже стало традицією у дні державних свят приносити на хмельницький майдан Незалежності особливі синьо-жовті стяги, які густо змережані посланнями патріотів — записами бійців, волонтерів. Ці прапори, привезені з війни нашими бійцями Збройних Сил, добробатівцями, волонтерами — наша гордість, святиня. І 23 серпня вони знову, під звуки Державного гімну, в вбиратимуть у себе любов святкового Майдану.
Чимало з цих прапорів повернуться на свої звичні місця – в публічні, шкільні музеї. Та є у Хмельницькому музей, який розташований в особливому місці — в храмі. Мирний костел і війна, здається, речі несумісні. Але саме священники, які стали капеланами у роки війни, довели, що молитва на війні така ж зброя проти ворога, захист, як бронежилет для українського воїна. Став військовим капеланом і настоятель римо-католицького храму, що в мікрорайоні Виставка, Микола Лучинський. А повернувшись зі сходу, із зони бойових дій, створив у храмі музей російсько-української війни, щоб миряни на власні очі бачили, що так війна, яка її ціна. І щоб найдостовірніше передати атмосферу воєнного Донбасу, облаштував музей як справжній бліндаж.
Серед експонатів — привезені з війни каски, бронежилети, дитячі малюнки, буржуйка, одяг. “Там все підписано. Це все з АТО. Коли ми туди їздили, хлопці нам подарували. Тож тут усе оригінальне”, — каже отець Микола.
А центральним місцем музею капелана, вівтарем стали прапори військових частин, підписані бійцями: стяг Української Добровольчої армії, добробату “Вільні люди”, знамено 90-го батальйону ЗСУ. Поруч прапор, який військові підписували для волонтерів. Священник переконаний, що загроза повномасштабного вторгнення в Україну московського агресора така ж реальна, як і понад сім років тому. І тому кожен українець має стати під жовто-блакитний стяг на захист Вітчизни: як воїн, волонтер, капелан.
Тетяна Слободянюк