Заговори, щоб я тебе побачив. Насправді так все і відбувається. Усвідомлюємо ми це чи ні. Мова завжди буде видавати: наш світогляд, бекграунд, рівень нашої освіти і культури. Ви можете заперечити: чекайте, не всі ж філологи… Так, не всі. Але оскільки мова — це інструмент, яким ми послуговуємося щодня, в наших інтересах володіти ним достатньо добре. Ми можемо не знати всіх тонкощів граматики, правопису, синтаксичних конструкцій, але ми завжди можемо прагнути говорити краще і підвищувати свою мовну культуру. Головне — хотіти.
Коли я вела на телебаченні програму “Рідна мова”, була здивована тим, як багато людей, в яких немає філологічної освіти, цікавляться, а як же буде правильно сказати, якому слову надавати перевагу. Мене завжди це тішило і дивувало. Хоча дивного нічого в цьому немає, враховуючи, що з мовою ми маємо справу щодня, мова — це наше все. Ми розкриваємо себе через мову. Ми невіддільні від мови. Ми живемо у світі слів. Тому логічно, що багато людей навіть після школи хочуть її опанувати і щось нове у ній постійно для себе відкривати. Певна річ, не всі. Натрапляла й на таких, хто говорив, що їх дратує чисте мовлення, правильний наголос. І вони зізнавались, навіть, якщо і знають, як правильно, — все одно будуть казати, до прикладу, “носки”, а не “шкарпетки”. Або, пам’ятаю, як на курсах з культури мовлення учениця, взнавши, що правильно говорити спИна, а не спинА, сказала: “Та ви що! Я ніколи не буду так говорити!”.
Бувало і таке. Але тішить, що людей, які прагнуть говорити і писати грамотно, все-таки, більше. Саме для тих, хто цікавиться різноманітними аспектами культури мовлення, ми і вирішили започаткувати цю сторінку.
Наталя Захарчук, журналістка