Від 16 січня 2021 року набрали чинності окремі норми Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, зокрема стаття 30. У ній зазначено, що мовою обслуговування споживачів в Україні є державна. Відтак інформація про товари та послуги на території України надається українською.
Що змінюється? Від 16 січня цього року підприємства, установи та організації усіх форм власності, підприємці й інші суб’єкти господарювання мають здійснювати обслуговування та надавати інформацію про товари і послуги, зокрема через Інтернет-магазини та Інтернет-каталоги, винятково (!) українською. Усі виробники, а також виконавці та продавці зобов’язуються надавати споживачам інформацію про свої товари, роботи чи послуги державною мовою. Українською має подаватися інформація на цінниках, в інструкціях, технічних характеристиках, маркуванні, квитках, меню тощо.
“На практиці це означає, що український споживач нарешті отримає право на обслуговування державною мовою за замовчуванням — у супермаркеті чи в Інтернет-магазині, у кав’ярні чи ресторані, в банку чи аптеці, на АЗС чи на вокзалі, в спортзалі чи бібліотеці тощо. Винятків небагато: лише на прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися іншою мовою, прийнятною для обох сторін”, — розповів уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. Така вимога стосується не лише сфери торгівлі. Йдеться також про освітні послуги (у т.ч. гуртки і секції), медичне обслуговування, надання соціальних послуг тощо. Однак інформація державною мовою про товари та послуги може дублюватися й іншими мовами.
Яка відповідальність за порушення встановлених вимог?
За повторне протягом року порушення вимог, встановлених статтею 30 цього Закону, уповноважений накладає на суб’єктів господарювання, що провадять господарську діяльність на території України, штраф у розмірі від 300 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 5100 до 6800 грн).
“Секретаріат уповноваженого може здійснювати позапланові заходи контролю щодо порушень мовного закону. Якщо такі порушення протягом року будуть повторюватися і мати системний характер, ми маємо право накладати штраф. Здавалося б, комусь ця сума невелика (від 5100 до 6800 грн), але вона буде бити не стільки по кишенях бізнесу, скільки по репутації. А це якраз те, що напрацьовується роками”, — зазначив уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.
Мовних “комісарів” чи якихось особливих уповноважених за дотриманням мовного законодавства не буде. Але Секретаріат уповноваженого із захисту державної мови може здійснювати позапланові перевірки суб’єктів господарювання. Для початку власники чи керівники закладів, що працюють у сфері обслуговування, мали б провести для своїх співробітників роз’яснювальну роботу щодо норм 30-ї статті Закону про мову.
Якщо ж споживач все ж потрапить у ситуацію, коли будуть порушені його права на отримання інформації та послуг українською мовою, то він має зафіксувати порушення у книзі скарг і звернутися до менеджера або вищої керівної посадової особи установи з проханням виправити ситуацію. Також кожен громадянин може скласти скаргу на ім’я уповноваженого із захисту державної мови, надіслати її письмово або електронною поштою.
Чи працюватиме ця норма закону? Я впевнена, що 16 січня більшість з нас чатували біля телевізорів та соцмереж, як вартові біля військових складів із вибухонебезпечними арсеналами.
Тому що ми не віримо нашій владі. Тому що, безперечно, всілякі вірнопіддані кремлівським господарям, для яких кордони Росії безмежні в усьому світі, а в Україні й поготів, уже готуються до атак, провокацій, тобто чергового цькування українських прав. До речі, пам’ятаємо, що “слуги” та “опезежисти” народу заворушились одразу, як тільки довелося під тиском громадськості таки прийняти нині чинний мовний закон. Згадаймо хоча б законопроєкт “слуги народу” М.Бужанського “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо навчання державою мовою в закладах освіти” від 17 липня 2020 року, який передбачає внесення змін до законів про мову і про освіту та переносить з 2020 на 2023 рік перехід російськомовних 5-11 класів, вишів на навчання українською мовою. І як радісно спікер парламенту Дмитро Разумков пообіцяв одразу ж поставити його на голосування!? І лише масові протести українців під Верховною Радою і в більшості українських міст охолодили запал “слуг” та “опезежистів”. Бо єдине, чого бояться наші кремлівські “слуги”, це народні протести.
І нині це працює також. Мирному (поки що) шестю в народ 30-ої “штрафної” мовної статті допомогли знову протести громадськості. Ні, не мовні. І, до речі, в Україні за 30 років не було жодної акції протесту проти української мови! І нині владі також не до мови, штрафів і навіть гніву” Путіна за “посрамленный язык”. Який там “язик”, коли горить земля під ногами від провалу з антиковідною кампанією, “великим” дорожнім крадівництвом, міжнародними скандалами, відвертими договорняками з Москвою, і, що на піку народного гніву, — газово-тарифним геноцидом. В один день країна покрилася тарифними майданами! Можна додати ще й корупційні скандали, які остаточно зжерли репутацію Зе і його команди, і зраду українських інтересів в російсько-українській війні, у міжнародній політиці… Як кажуть, не було б щастя, так нещастя нам у поміч. Хоча від цього лише сумно: скільки можна борсатися у тому ж болоті? Ледь видряпаємося з нього і знову шукаємо, на своє безголів’я, якусь тванюку. Точніше, владу.
Тому що віримо своїм Майданам, віримо українській громаді, яка таки розірвала і скинула Законом про державну мову ще одного імперського обруча. Але лише одного. Тому що наш мовний простір влада запобігливо обставила своїми перевіреними “смотрящими”: інформаційний простір оберігає українофоб, міністр культури та інформації Олександр Ткаченко, до національної освіти і науки “приставлено” регіонала і плагіатора Дмитра Шкарлета. Тому що не просуванням державної мови лише діалогами з касирками у магазинах та офіціантами у ресторанах та кав’ярнях оберігається і формується мовне середовище! Освіта і ЗМІ — ось цементуюча основа фундаменту впровадження і зміцнення міцних українських мовних засад. Чи є потреба вкотре нагадувати, скільки у нас виходить (точніше, не виходить) в інформаційний національний простір українськомовних фільмів, передач, новин? Про використання в Інтернеті української за замовчуванням, тобто першочергово, ми чуємо уже понад 20 років в Україні. І щось змінилося? Ні. Чи багато українських масових видань: газет, журналів з’явилося в кіосках преси? Чи багато дитячих пізнавальних, розважальних передач? Ні, з офіційних каналів зникла навіть добродушна вечірня програма для малюків “На добраніч, діти”! Далі: у розпал онлайн навчання українські комп’ютери так і не налаштовано за замовчуванням на українську мову. Тобто, платформи є, але пошук за замовчуванням — російськомовний!
Але 16 січня таки став особливим днем: ми отримали відтепер право законно вимагати поважати наші національні пріоритети. Мовні — одні з найважливіших. І маємо їх захищати, вигризати, маємо наступати. Не спати! Бо ж відчуваємо, як злісно, і поки що безкарно, отруйно дихають нам у спину бужанські, дубінські, рабіновичі, медведчуки та іже з ними. Аж до нинішнього гаранта Конституції, зе-президента, який у День незалежності ошелешив націю фразою: “І яка різниця, якою мовою ти розмовляєш, на вулиці чийого імені живеш…?”
Можемо президенту відосиків, пану Зеленському відповісти словами Оксани Забужко: “Я говорю українською, тому що я українка і це моя рідна мова. Мова є маркером ідентичності, одним з дуже важливих. І мова живе доти і стільки, доки і скільки нею говорять. Якщо мовою не говорять, вона завмирає. Я говорю українською для того, щоб моя мова жила, ширилася, розвивалася і мала майбутнє. Українська взагалі дуже сильна мова. Я думаю, що той факт, що я з нею народилася — для мене особисто велика творча удача і, можна сказати, привілей. Українська — це мова, яка за модерний, останній період, за 200 останніх років, практично не мала постійного політичного даху. Це мова, якою не прикривали армію і флот. Навпаки, це мова, за яку розстрілювали. Як у Києві 1918 року, так і в Донецьку 2014-го. Мова — далеко не тільки “засіб спілкування”, тобто передачі “вже готових думок”, як нас усіх учили в імперській школі. Значно серйозніша її місія — бути способом народження тих думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
І те, що в цих умовах найменшого сприяння ця мова не лише вижила і збереглася, а й створила прекрасну літературу, спадкоємицею якої я маю честь себе почувати, — показник того, що це — надзвичайно сильна, потужна мова. Мова, за якою, що б там не було, — майбутнє. Не бійтесь говорити українською! Думайте про майбутнє”.
І давайте пам’ятати, що майбутнє починається сьогодні. Бо “вчора” ми втратили. Мусимо надолужувати. Не сподіватися на владу (всі влади минущі) і на штрафи: російськомовні регіони, знаємо, з 16 січня аж ніяк не защебетали солов’їною. Терпіння нам, гідності і єдності. Україна починається з кожного з нас і з рідної мови.
Тетяна Слободянюк