Ще багато століть тому людство винайшло особливий ритуал прояву емоцій — щире слово під музичний супровід. Відкривали душу співці переважно під звуки заворожуючого інструменту — ліри. Звідси й похідні слова: “лірика”, “лірик”, “ліричний”…
Зародилася ліра в стародавній Греції — країні богів, напевно, тому її мелодія найбільше личила щирій сповіді душі. А на наших теренах ліра, в основному колісна, поширилася в XV столітті. Лірниками ставали переважно скалічені, сліпі козаки, які за станом здоров’я чи віку не могли служити у війську. Мандрівні музиканти ходили від хати до хати і співали думи, псалми, церковні канти, народні й жартівливі пісні.
Наприкінці ХVІІІ століття, після ліквідації козацтва, лірники поступово змішалися з жебраками й мандрували ярмарками, випрошуючи милостиню.
Сучасних лірників, на жаль, дуже небагато в Україні, серед них і наш земляк Ярослав Камінський. І це не дідуган з вусами та бородою, а молодий чоловік із родини музикантів. Він — артист академічного ансамблю пісні і танцю “Козаки Поділля”. З лірою виступає й сольно на загальноміських заходах.
Такий потяг до народного музичного мистецтва, загалом до музики, в Ярослава Камінського з дитинства. У його родині по татовій лінії всі мали вроджений абсолютний слух. Дядько нині виконуючий обов’язки голови Національної спілки композиторів, проректор Львівської консерваторії.
Зростаючи в селі Гриців Шепетівського району, Ярослав ходив у сільську музичну школу по класу фортепіано. Грав на весіллях з аматорським колективом. До Рівненського інституту культури мав вступати на фортепіано. Але випадково завкафедрою музичного фольклору Іван Дзвінка запросив його до себе на екскурсію.
“Я просто закохався в народну музичну творчість, усвідомив, що вона тече в моїх жилах. Прийшло якесь прозріння і я залишився на цій кафедрі. На той час колектив “Козаки Поділля” для мене були мрією. Всі вчителі казали: “Вчися добре, потрапиш у “Козаки Поділля”. І я уявляв себе в цьому легендарному колективі, який звучав на радіо, телебаченні, про який писали в газетах”, — згадує артист, який в омріяному колективі вже 14 років.
Хмельницький лірник нерозлучний зі своїм унікальним інструментом років 15, відколи на третьому курсі Рівненського інституту культури познайомився з ним на майстер-класі київського професора, голови Львівського лірницького цеху, кобзаря-лірника Михайла Хая.
З його праць про кобзарсько-лірницьке мистецтво Ярослав Камінський почерпнув дуже багато. Усе це так зацікавило чоловіка, що почав брати уроки в Михайла Хая, намагаючись пізнати всі тонкощі лірництва. Крім ліри, грає на 15 видах сопілок, баяні, фортепіано та інших.
“Насправді народна музика — це дуже непросто. Кожен інструмент має свою історію, призначення. Усе це досліджував під час інститутських фольклорно-етнографічних експедицій. Записували українську народну музику в забутих Богом глибинках. От уже наслухалися, як місцеві старожили співали! Тоді їздив з баяном та гармошкою. Згадую, що в Косові на Івано-Франківщині була ціла етнографічно-автентична школа співу та музики, з якою співпрацювали. У житті мені пощастило мати й дуже хорошого викладача гри на сопілці — професора Богдана Яремка, родом з Гуцульщини. Він навчив мене розрізняти окарину, дводенцівку, тиленку, дримбу… Взагалі, чоловікам має пощастити двічі в житті: від кого народитися і від кого навчитися. Мені пощастило мати чудових батьків і вчителів улюбленої справи”, — розповідає артист. Особливе місце в репертуарі музиканта-універсала займає саме ліра. Ще її називає діатонічною бандурою. Каже, це суто чоловічий інструмент. Його ліра виготовлена в 1950-х роках, оздоблена дерев’яними фігурками козака та двома кінськими головами. Щоб виготовити цей музичний інструмент, потрібно не один рік, адже порода дерева має вистоятися три роки, аби потім не деформувався сам інструмент. Вартість ліри нині може сягати 3,5 тисячі доларів США, усе залежить від її форми та оздоблення.
Принцип звучання в ліри, як у скрипкових інструментів, але замість смичка тут постійно крутиться куліса. Для смичка використовують кінське волосся, а для ліри необхідна овеча шерсть, яку намотують на струни. Нині на лірі Ярослава Камінського стоять струни з віолончелі. А 200-300 років тому для цього інструменту використовували жилу коня чи іншої великої тварини.
“Ніщо так не передасть автентики, як живий монотонний, мінорний звук ліри. Якщо заплющити очі й послухати, можна відчути отой дух, історію, драматизм… ”, — захоплено розповідає Ярослав Камінський.
У репертуарі хмельницького музиканта — багато творів, виконаних на лірі. Мріє видати збірку. Із найстаріших, які виконує, — кант про Почаївську Божу Матір. Має й багато козацьких пісень, як-от “Чорна рілля ізорана”, “Ой, полечко-поле, ой, чого ти почорніло?” та багато інших.
“Точних дат цих пісень визначити майже неможливо, знаємо переважно дати, коли їх записали етнографи”, —пояснює музикант.
Особливий цикл у репертуарі лірника Ярослава Камінського — пісні Української повстанської армії. Вони теж колись виконувалися під ліру. Незабаром артист планує відтворити на сцені цілий повстанський обряд, записаний на Поділлі (в Славуті).
Чимало творів на лірі та інших інструментах Ярослав Камінський виконав для воїнів АТО, ООС. Із 2015 року волонтером їздив на схід України в складі мистецької сотні “Гайдамаки”. Розповідає, що нашим хлопцям на передовій співав переважно веселі пісні, щоб підбадьорити захисників. Каже, військовики дуже позитивно сприймають українську музику.
Особлива згадка Ярослава Камінського про Марш Гідності в столиці, коли з лірою очолив гвардію з 30 тисяч добровольців. Так пройшлися Хрещатиком. То був момент найвищого духовного піднесення.
Те, що не перевелися ще нині козаки, довів Ярослав Камінський у складі колективу “Козаки Поділля” та з 8-м хмельницьким полком спецпризначення, цьогоріч знявшись у відеоролику столичної режисерської групи до Дня захисника. Вийшло короткометражне кіно, де відтворили козацькі бої, порівняли колишніх захисників із сучасними, звучала й ліра. А на сопілці Ярослав Камінський зіграв для епізоду українського серіалу “Кріпосна”, серії якого знімалися й у Самчиках Старокостянтинівського району.
Нині на лірі грає щодня, бо інструмент звучатиме гарно тоді, коли не припадає пилом. Виступав і на багатьох фестивалях, де вражав не лише грою на інструменті, а й дивовижним драматичним тенором, який дуже пасує до ліри.
“Найголовнішим рушієм моєї творчості є любов до України. Усе українське — моє рідне!” — стверджує Ярослав Камінський.
Ірина Салій