Політики не буває без символізму, і в кожному кроці влади є певні ознаки часу. У дні, коли ми згадували Революцію гідності, наша влада демонструвала протилежне: напередодні, ніби дочекавшись останніх тижнів листопада, взялася за Майдан і майданівців. Демонструвала єдине: бажання принизити, змінімізувати роль нашої революції в українській та й власне європейській історії.
У країні лютує коронаепідемія, з якою зе-влада бездарно не впоралась, економічна та конституційна кризи, врешті, не вщухає війна, але, кинувши всі клопоти, зе-команда напередодні 21 листопада взялася за Майдан, побачивши у ньому всі ознаки державного перевороту. Потужно, з задіяними медіаресурсами, судовою армадою розгорнула власний сценарій. Допити, показові обшуки в музеї Революції гідності, приватних помешканнях, судові провадження, “відбілювання” Януковича і т.д. відкрилися з розмахом, як “зелена” скриня Пандори.
За всім цим театром абсурду весь час задоволено спостерігав президент, замаскувавшись з легкою формою COVID-19 у недосяжній для народу Феофанії і, напевно, повторював улюблену фразу: “Зробимо їх ще раз!”. Кого і хто “зробить”? Колишні “регіонали”, адвокати Януковича і реальні слуги Москви у нинішньому президентському штабі? Схоже, Майдану оголошено відкриту війну в дні вшанування героїв Революції гідності. Аби дошкульніше було. Від цього, мабуть, солодшою стає помста всім, для кого важливі ідеали і цінності Майдану. Звісно, це емоції, але вони не змінюють суті: за нинішнім антимайданівським сценарієм бовваніє постать Путіна. Бо хто, як не колишні-нинішні “нові” обличчя, вони ж вірні слуги Москви, стали “ловцями” майданівських душ?
Якби Майдану 2013-2014 років не було, ми зараз були б, скоріш за все, у стані лукашенківської Білорусі: адже протести все одно наростали б. Натомість нинішні політичні сили намагаються зробити все, щоб десакралізувати, скомпрометувати, зганьбити ідеали Майдану.
Пам’ятаємо: 19 листопада Нацполіція та СБУ провели обшуки у музеї Революції гідності, а також удома в директора музею і в офісі компанії генпідрядника будівництва меморіалу Героям Небесної сотні. Паралельно ДБР викликало на допит голову ВР України восьмого скликання А.Парубія, п’ятого президента П.Порошенка, ексголову РНБО О.Турчинова, мера Києва В.Кличка, колишнього прем’єрміністра А.Яценюка, ексдепутатів у справі про державний переворот, яку відкрили за заявою нардепа від ОПЗЖ Р.Кузьміна, генпрокурора часів Януковича. Символічно? Ще б пак! Кому ця історія вигідна і хто стоїть за нинішніми спробами розхитати суспільство й державу? Адже зрозуміло, що цей абсурд не призведе до якихось реальних кримінальних справ. Але сам факт того, що розслідування відбувається, демонструє суспільству, що можна змінити тлумачення подій в історії держави та в свідомості українців.
Нинішня влада зухвало показує, що проти тодішнього президента, який віддавав накази розстрілювати людей на Майдані (як, до речі, нині чинить Лукашенко в Білорусі, як роблять диктатори в інших країнах) було вчинено державний переворот. Ось логіка того, що відбувається. А ще й те, що Апеляційний суд Києва визнав рішення Печерського суду про арешт В.Януковича незаконним, мовляв, прокурором не був доведений факт оголошення експрезидента в міжнародний розшук. Як можна прокоментувати такі новини на тлі наповнення силових та правоохоронних органів часів президентства Зеленського людьми Януковича? Лише як продовження спроби найближчого оточення зе-президента під виглядом нових облич завести старих “професіоналів”, переважно російських втікачів під час Революції гідності. І, безперечно, в цих “професіоналів” під маскою нових облич є свої незагоєні рахунки до минулого і вони можуть нанести велику шкоду нашому державному курсу до Європи.
Втім українське суспільство, якими різними не були б політичні погляди людей, значення Майдану вважає дуже важливим. Це факт, про який треба пам’ятати.
Знову в констексті згадується Білорусь, яка на початку антилукашенківських акцій боялась нашого Майдану, який розвернув її в напрямку Європи.
В п’ятницю, 20 листопада, Білорусь протестними акціями прощалася з 31-річним Романом Бондаренком, якого викрали і побили до смерті лише за те, що він просто вийшов із домівки і не дозволяв зірвати з паркану кілька біло-червоних стрічок. Фактично був убитий за мирний спосіб протесту. В певний момент так було і з Майданом, в кінці 2013-го на початку 2014 років. І в день Революції гідності всі неодноразово про це згадували. А білоруса Бондаренка називали українським Сергієм Нігояном, який розплатився життям за декламування на Майдані вірша Тараса Шевченка.
Але закономірно виникає запитання: хто в підсумку перемагає, коли починаються масові вбивства? Диктатор? Народ? Білорусь зараз саме на цьому роздоріжжі. На превеликий жаль. Чи перетнуть Лукашенко і народ точку неповернення? Вирішувати їм. А нам, українцям, залишається єдине і головне: давати приклад іншим країнам і народам, як захищати свою національну гідність і свободу. І якщо привид Януковича таки забреде в Україну, то народного гніву доведеться боятись не йому (привид — лише тінь минулого в темряві), а реальній нинішній владі, яка намагається втягти народ у свої жалюгідні маніпуляції, не розуміючи, що точку неповернення може поставити сама. І цією точкою не обов’язково має бути багатотисячний чи мирний, чи розлючений Майдан, а просто цинічна владна спроба “погратися” у вседозволеність, за якою вже й не приховується зневага до національної гідності українців, яка здивувала і захопила весь світ.
Лише нинішньому лідеру вільної держави українська душа так і залишилась незрозумілою…
Тетяна Слободянюк