Майбутній музейний комплекс історії та культури Хмельницького стане родзинкою концепції “52 вікенди”.
Певно, багато хто з вас бачив будівлю, що споруджується на розі вулиць Свободи та Шевченка. Тому що не звернути на неї увагу, на її розкішний фасад просто неможливо. І з кожним днем будівництво наближається до завершення, тож усе виразніше й чіткіше вимальовується довершеність цієї споруди.
Але чи багато хто знає, що саме будують? Тривалий час не знала і я. А тепер знаю і ділюся з вами — будується музейний комплекс історії та культури міста Хмельницького. Сучасний, величезний (площа майже три тисячі квадратних метрів)!
Власне це будівництво почалося ще років 30 тому. Будували музей. Але з часом темпи уповільнились, а потім узагалі все зупинилося. І ось теперішня міська влада вирішила довести цю справу до кінця. Як розповіла заступник міського голови Галина Мельник, довелося осучаснювати проєкт, адже колишній застарів. Якщо точніше, практично все робиться по-новому.
“Починаємо, так би мовити, з глибин. Виставкові зали починатимуться з підвального приміщення — з археології, — розповідає Галина Мельник. — На першому поверсі буде зала етнографії та побуту. На другому — різноманітні виставкові зали, серед них і зала Миколи Мазура. На третьому матимемо сучасну конференц-залу. Обов’язково буде приміщення для зберігання музейних фондів та наукової бази.
Вартість проєкту — 27 мільйонів гривень. Освоєно вже 10 мільйонів. Майже 700 тисяч гривень коштує тепловий індивідуальний пункт, 450 тисяч — трансформаторна станція, 100 тисяч — сучасна вентиляційна система, 500 тисяч гривень — ліфт… 300 тисяч гривень витрачено на монтаж антивандального даху, який максимально захищений від пошкоджень, адже зверху в багатоповерхівці живуть люди.
Облаштують і територію біля музею (на це потрібно два мільйони гривень). Планують перевезти на подвір’я скульптури Миколи Мазура, які свого часу забрали від готелю “Поділля”.
Музей буде інтерактивним. Якщо батьки приходитимуть з дітьми, то малеча зможе також подивитися мультфільм, наприклад, про національні обряди й звичаї. До речі, Хмельницький — багатонаціональне місто, тому експозиції будуть різноманітні: про життя українців, поляків, росіян, євреїв…
Роботи ще, звісно, дуже багато. Завершення будівництва музею планується у 2021 році.
Нині в приміщенні майбутнього музею тривають активні роботи: уже поштукатурено стін трьох поверхів. Зовні скло у вікнах покриває металеве оздоблення (перфорація). Це не тільки дизайнерське рішення, а ще й необхідна умова для музейного комплексу: воно захищатиме експонати від прямих сонячних променів, дозволить підтримувати потрібний температурний режим.
Начальник управління культури і туризму міської ради Артем Ромасюков каже, що майбутній музей стане не просто окрасою міста, а однією з родзинок концепції “52 вікенди”, які пропонуються хмельничанам і гостям міста для відпочинку.
Розроблено також проєкт облаштування території біля музею (архітектор Дмитро Райфшнайдер). Передбачено створення затишного скверика, у якому буде приємно перепочити. Тут же встановлять окремі скульптури Миколи Мазура, про які йшла мова вище. Нині проєкт скверу проходить експертизу.
Значення нового музейного комплексу для Хмельницького важко переоцінити. Варто просто подивитися на музей не як на заклад з мовчазними й нецікавими експонатами, де тебе примушують довго щось роздивлятися. Треба подивитися на нього, до прикладу, як на бездонну криницю з чистою і цілющою водою. Так-так, музей — це емоція. І нехай вона непомітна на перший погляд. А ви добре роздивіться навкруги. Он та сорочка, вишита червоними і чорними нитками, думаєте, ні про що не розповідає? Та уявіть собі жінку чи дівчину, яка її носила! Кароока, чорнокоса? Чи, може, білявка з блакитними очима? А вишивав сорочку хто? Сама дівчина чи її мати? Яких пісень співала, змережуючи полотно хрестиком? Лиш уявіть собі це, і сорочка оживе. Й одразу відчуєте запах щойно спеченого хліба, терпкого сухого зілля, пучком застромленого за ікону, чистим домотканим рушником, висушеним на сонці й вітрі… І спрагло захочете випити кухоль молока, який вона вам, усміхаючись, подає… Ви відчуваєте, як б’ється її серце, бачите, як вона проводить долонею по обличчю, чуєте, як вона тихо проказує молитву…
А може, це ви? Бо дарма, що відстань між вами років 200 чи 300, але ж усі почуття однакові. І живемо ми за одними і тими ж законами. Хіба лиш ми дуже розвинулися технічно, а в неї нема мобільного телефона…
Ось вам лише один експонат — вишивана сорочка. Здається, що ж у нім цікавого? А ви придивіться, душу свою послухайте. Тоді й зрозумієте, що практично нічого нудного в музеї нема.
Галина Барабаш, директорка музею історії міста Хмельницького, зауважила, що надзвичайно важливо, що в нашому місті буде такий сучасний музейний комплекс. Бо куди ведуть насамперед делегацію, яка відвідує наше місто? Звісно, в музей. Нарешті матимемо такий музей, у якому зможемо представити себе на гідному рівні.
А гості, до речі, до нас їдуть. Хмельницький отримав високі нагороди Ради Європи — Прапор честі та Дошку честі. Навіть у Європі далеко не всі міста мають такі відзнаки. Тому й з’явився певний інте-рес до Хмельницького і частішими стали візити до нас.
У музеї історії міста зберігається до семи тисяч експонатів (найдавніший — залишки кістки мамонта, знайдені у теперішньому мікрорайоні Лезневе). Щороку музей відвідують 12 тисяч людей. Багато іноземних туристів, найчастіше — з Польщі. Взагалі ж музей відвідали представники майже усіх європейських держав. І не обов’язково у складі делегацій, найчастіше приходять самостійно.
Між іншим одразу після послаблення карантину першою іноземною відвідувачкою стала китаянка.
Галина Іванівна наголошує, що будівництво і відкриття нового музейного комплексу надзвичайно важливе і для самих музейних працівників, адже тоді цей заклад почне діяти у нормальних умовах.
“Приміщення, у якому нині розташований музей історії міста, не відповідає визначеним нормативам, — каже Галина Барабаш. — Ми не можемо витримати тут температурний, світловий режими, дотримуватися норм вологості, бо це приміщення абсолютно не придатне для цього. Не можемо зберігати тут фонди, розмістити експонати в історичній послідовності. Катастрофічно бракує місця й простору! Тому ми з нетерпінням чекаємо відкриття музейного комплексу. Тоді нарешті зможемо створити й розмістити експозиції належним чином, представивши всі експонати, зібрані з 1996 року, коли був створений музей.
Що стосується цінності експонатів, то кожен із них неповторний. Бо те, що навіть сьогодні чи вчора здавалося річчю буденною, з відстані у 20, 30 років може стати дуже цінним артефактом”.
Директорка музею розповіла, що особисто її найбільше цікавлять Українські визвольні змагання, особливо ті, що відбулися у ХХ столітті. Й особливу цінність мають експонати, пов’язані з Українською революцією 1917-1921 років у місті Проскурові (працівники музею розробили цікаву екскурсію місцями тих бурхливих подій — “Місто Проскурів у роки Української революції”.
“Ми хочемо якомога глибше відтворити цю сторінку історії Української революції в нашому місті, — каже Галина Іванівна. — І не лише експонати мати, а й ґрунтовні наукові дослідження про цей час. Адже саме цей період був надзвичайно бурхливим у житті Проскурова. У нас за короткий проміжок часу тут були і українські січові стрільці, і чорні запорожці, і вільне козацтво, і денікінці, і петлюрівці, і більшовики, і синьожупанники… А люди цього не знають. Тому й дивуються, коли починаєш розповідати їм про це. Сумно, бо хмельничани мало знають історію свого міста, не знають подій, не знають своїх героїв.
Тому нині працівники музею посилено займаються пошуковою діяльністю. Не все лежить на поверхні. Багато фактів потрібно буквально по крупинках вишуковувати в різних архівах — Хмельницького, інших міст України й навіть інших країн. Це дуже кропітка робота. А виконують її всього п’ять працівників”.
Зрештою, Галина Барабаш радіє не лише тому, що матимуть просторе приміщення для закладу. Діяльність музею — на рівні з іншими важливими речами. Адже важливі не лише комфортна оселя, хороше харчування та якісні дороги… Важлива ще й наша історія.
“Народ, який не має історії, не має пам’яті, не має своїх героїв, не може претендувати на життєву перспективу. Чим глибше у нас коріння історичне й духовне, тим сильніші ми у своєму майбутньому”, — впевнена Галина Барабаш.
Ми, музейники, мусимо зберігати для наступних поколінь правдиву історію нашого народу. Маємо також відновити забуті сторінки, усе, що нам не дозволяли пам’ятати, прагнучи зробити повну амнезію. Наш музей якраз займається тими періодами, які значимі для нації, для становлення державності. Ми повинні пам’ятати всі героїчні сторінки боротьби нашого народу за свою незалежність.
Музей історії — це ще й обличчя нашого міста. Адже часто гості, приїжджаючи до нас, хочуть бачити не лише сьогодення, їх цікавить історія, вони хочуть бачити всю глибину. І саме людина, яка хоче дізнатися, як зростало і формувалося місто, і відвідує музей його історії”.
Так, музей історії міста надзвичайно важливий для нас усіх. Він береже нашу пам’ять, формує громадянську свідомість, стає поштовхом до великої любові — до Батьківщини, рідного міста, рідної вулиці…
Ось не так давно на екскурсію до музею прийшла молода жінка. Привела із собою свою маму і дочку. Такі відвідини є свідченням зростання нашої громадянської свідомості. Завдяки цьому стаємо сильнішими і почуваємося гідно.
На завершення — ще одна деталь. Як сказала заступник міського голови Галина Мельник, на подвір’ї музею росте старезна груша, яка бачила багато історичних подій. І це буде перший артефакт — її збережуть. Ось вам по-справжньому живий подих історії, тяглість віків. Маємо її пам’ятати і берегти.
Тетяна Сікорська