Зустріти безхатьків на вулицях міста сьогодні складно. Вони залишили звичні місця скупчень. Мова не про жебраків, більшість із яких раніше приїжджали до обласного центру з навколишніх населених пунктів і навіть областей і сиділи з простягнутою рукою чи приставали до людей, щоб ті дали кілька гривень на хліб чи ще щось. Нині через відсутність транспортного сполучення оті жебраки, які видавали себе за безхатьків, залишились в себе на малій батьківщині, де мають бодай якесь житло, а відтак і місце для самоізоляції на час карантину. Інша справа – дійсно безхатьки, які підзаробляли на вторсировині чи на ринках. Частину з них на період карантину соціальним службам вдалося прилаштувати на постій до далеких родичів і у такий спосіб забезпечити їм хоч якусь можливість ізоляції та гігієни. Частина знайшла дах над головою у Хмельницькому міському центрі соціальної підтримки та адаптації. Нині в центрі тимчасово мешкає 21 людина, яка не має власного житла.
Відколи розпочався карантин, нових клієнтів центр не приймає. Зрештою, охочих і не було. А ці, що нині перебувають у центрі, встигли пройти медичну комісію й офіційно оформитися ще до початку карантину. Дехто з них працює — у КП «Електротранс» (дезінфектором), хлібзаводі, на інших підприємствах. Усі інші, як кажуть, сидять удома і за ворота — ні ногою.
«Виконують різноманітні роботи на території, — розповідає директор центру Дмитро Старцун. — У нас такої ідеальної чистоти ще ніколи не було. Усе вичищено, підметено, дерева підрізані й підбілені. клумби впорядковані. Грядки для овочів й невеликий городець скопані й чекають, коли їх засадять. Днями маємо саджати картоплю.
Нових клієнтів не приймаємо, бо дбаємо про безпеку і тих, хто проживає у нас, і наших працівників. А ще ж 17 осіб мешкають у соціальному готелі, який тут же, тільки вхід окремий. До речі, місяць тому ми запустили другу чергу готелю. Однак встигли поселити туди лише одну сім‘ю. Інші претенденти на проживання (а їх чимало) змушені чекати закінчення карантину».
У центрі соціальної підтримки щоденно дезінфікують стіни, дверні ручки, ліжка, інші поверхні. За станом здоров‘я клієнтів стежить фельдшер, регулярно вимірюючи їм температуру.
Раніше безхатько, якого, наприклад, узимку привозили поліцейські до центру, щоб не замерз на вулиці, міг залишитися на одну ніч навіть без попереднього флюорографічного обстеження. Переночувати він мав змогу на дермантиновій кушетці без постільної білизни. Але нині така практика припинена.
Безхатьки обідають у центрі. За кошти центру їм щодня привозять обіди, які готують у їдальні ДП «Новатор».
«Раніше, — зауважує Дмитро Миколайович, — їжу готували у їдальні КП «Електротранс». Але на час карантину їдальню зачинили, тому звернулися до «Новатора», який продовжує працювати, оскільки входить до державного концерну «Укроборонпром». Один обід коштує 25 гривень. Окрім того, завдяки волонтерам нині, під час карантину, наші підопічні мають змогу ще й вечеряти (вечері готують у тій же їдальні). Страви смачні й різноманітні. Вареники, деруни, котлети, підливи, салати… Про борщі й супи я уже навіть мови не веду…»
Одним словом, у центрі соціальної підтримки та адаптації роблять усе, аби безхатьки якомога менше контактували з зовнішнім світом, щоб гарантувати безпеку і їм, і працівникам, і містянам.
Тетяна СІКОРСЬКА