Цьогоріч Україна відзначає 180-у річницю з дня видання першого “Кобзаря” Тараса Шевченка.
Надрукували його за сприяння Євгена Гребінки в Санкт-Петербурзі на кошти козацького нащадка, успішного поміщика Петра Мартоса у 1840 році. В першу збірку увійшло лише вісім Тарасових творів. Але з роками книга доповнювалася новими поезіями. Загалом їх 235. Нині “Кобзар” — це народна реліквія, з якої черпають патріотичну наснагу по всьому світу. Як-от подільський митець-емальєр Іван Юрков. Якось, прогулюючись блошиним ринком у парку ім. І.Франка, він вгледів непримітну книжечку невеличкого формату, що сиротинно лежала осторонь інших. Взяв її до рук, а то — “Кобзар”. Серце майстра затрепетало. І, як замурзану дитину батьки одразу поспішають переодягнути в чисте, так узявся “переодягати” затерту палітурку “Кобзарика”. Відрізав шмат шкіри, огорнув книгу, а далі пішла в хід магія художньої емалі. І, врешті, на книжці, як цвіт на гілці, з’явилися яскраві візерунки — кольорові емалеві ілюстрації до віршів Тараса Шевченка. Той “Кобзарик” став знаковою знахідкою митця, що прославила його на всю Україну. Художник часто показував роботу колегам. Коли до нашого міста з почесним візитом до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького приїхав екс-президент Віктор Ющенко, кращого подарунка для нього, ніж реставрований Юрковим “Кобзар”, не знайшли.
Згодом емальєр вирішив створити цілу колекцію “Кобзарів” в оригінальній оправі. З 2004 року почав цікавитися раритетними виданнями, шукав їх на блошиних ринках, у комісійних магазинах тощо. З тих пір виготовив понад півсотні “Кобзарів” в емалевих оправах. Частину з них подарував Національному музею Тараса Шевченка у столиці. З Києва “Кобзарі” переїхали в музей Тараса Шевченка в Каневі, де побачити їх можуть усі охочі.
Найдавніший “Кобзар” з колекції Івана Юркова виданий 1939 року в Харкові. Решті книг переважно понад півсотні років. Найбільше подобаються йому саме малоформатні книги, так звані “захалявні книжечки”, в колекції у майстра — 1961 та 1971 років випусків. Коли Шевченко був у засланні (1847-1857 роки), йому забороняли малювати і писати. Але хіба митця було зупинити? Самотужки виготовив зошита невеликого розміру, якого ховав за халяву чобота. Так і з’явилася “захалявна книжка” з поезією та малюнками.
Деякі з них Іван Юрков майстерно, з фотографічною точністю відтворив на емалевих оздобах “Кобзарів”, лишень кольорів додав.
“Читаю “Кобзар” і відчуваю щось рідне, близьке, знайоме. В уяві виринають такі ілюстрації, що одразу хочеться перенести їх на папір, потім в емаль. Так само й з малюнками Тараса Шевченка. Їх з ювелірною точністю відтворюю емаллю і прикрашаю ними обкладинки своїх “Кобзарів”, — розповідає художник.
Так само й з портретами поета: їх у майстра ціла унікальна колекція. Є рідкісні автопортрети Шевченка, є й написані відомими художниками. Тарас Шевченко у шинелі на службі, в молоді і зрілі роки… Портрети, наче світлини з приватного альбому, обрамлені кольоровим візерунком чи квітковим емалевим орнаментом. Портрет виходить, наче у вишиванці.
Мало сказати, що палітурки Івана Юркова дуже гарні, схожі на майстерну картину професійного художника. Але, якщо уявити, що ці кольорові ілюстрації, де є Тарас, якому тринадцятий минає, Катерина з немовлям, де “реве та стогне Дніпр широкий”, зроблені з емалевого склоподібного піску, диву даєшся. Як можна зробити ці витвори так тонко й філігранно?!
Спершу художник робить ескіз на папері. На нього накладає металеві дротики чи пластинки (точно по малюнку), припаює їх до міді. У проміжки між припаяними дротиками пензлем наносить порошок емалі певних кольорів і відтінків. Всього в емалевій палітрі — 230 кольорів. Далі заготовку запікає у спеціальній печі, розжареній до 900 градусів. Хвилина запікання — й витвір готовий. За раз може “спекти” три-чотири палітурки. Іван Юрков навіть давав майстер-класи з виготовлення емалей. Емальєрну справу продовжують і його сини. Емаль, звісно, якщо її по-вандальськи не трощити молотом, довговічна. Книгу навіть якщо закопати в землю, нічого з нею не станеться.
В Україні подібним чином не оздоблював “Кобзарі” ніхто. Витвори Івана Юркова — унікальні.
Виготовленням з емалі Іван Юрков займається вже 25 років. Крім Шевченківських збірок, в авторській колекції оздоблені книги Івана Франка, портрети великих українців, картини тощо. Роботи земляка нині зберігаються у приватних колекціях різних країн світу. Персональну виставку емалей робив навіть у Франції.
Закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва, за фахом — художник-конструктор. Працював на заводі інженером художнього конструювання, згодом художником монументалістом, ювеліром… Коли по-мистецьки взявся за емаль, мав лише сім кольорів. Потім рік за роком пізнавав специфіку цього виду мистецтва. І став відомим митцем, а згодом членом Національної спілки художників України.
Нині найбільша мрія художника — створити у Хмельницькому музей мистецтва художньої емалі, туди б міг віддати левову частку своїх робіт, включно з колекцією “Кобзарів”. В Україні такого музею немає.
А в Угорщині з подібного музею виросла ціла фабрика з виготовлення емалевих виробів. Туди приїжджають люди з різних куточків світу, їм дозволяють власноруч виготовити будь-яку кількість виробів з емалі, але дві роботи обов’язково слід залишити музею. Подібні музеї ремеслеників існують і у Прибалтиці.
Сподіваємося, що з часом у нашому місті такий музей з’явиться. Адже поряд із нами живе унікальний майстер-емальєр, що створює дивовижні витвори, які приваблюють своєю декоративністю, яскравістю кольорів та глибоким змістовним наповненням.
На емалях творчість Івана Юркова не закінчується, півтора року тому захопився й живописом. Нині в його майстерні, куди не глянь, — скрізь картини. Пише на різні теми, про те, що надиктує муза.
Ірина Салій