Ми живемо в абсолютно новій реальності, в середині явища, яке дуже схоже на величезну інформаційну лавину. І ця лавина наступає на нас з усіх боків. Але навіть не це велика проблема. Набагато складніша — безкінечна кількість правд. Коли інформація не є брехнею за визначенням, а є версією правди, або коли велика кількість людей вірить в брехню й починає сприймати її як правду попри докази, що це брехня. Знайти порятунок, щоб вибратися з цієї інформаційної лавини і врятувати себе від маніпуляцій часто дуже складно…
Науковці довели, що на негативну інформацію мозок реагує сильніше, ніж на позитивну. До прикладу, переважна більшість людей, переглядаючи газету, спочатку прочитає інформацію про вбивство, педофіла або про поліцейського, якого впіймали на хабарі, а вже потім про експеримент в школі та про військових, які отримали житло.
Є інші дослідження, які свідчать, що мозок з набагато більшою приємністю споживає інформацію, що підтверджує ті переконання, які вже людина має. І навпаки — набагато гірше сприймає інформацію, яка суперечить власним переконанням. Взяти хоча б останні президентські вибори й коментарі, які пишуть люди у соціальних мережах. Щойно з’явилася у Fecebook негативна, але насправді правдива інформація про Зеленського, як люди, які переконані, що він геній, зустрічають її в багнети і починають строчити коменти на його захист. Справа в тому, що вони сприймають Зеленського не як реальну людину, а як позитивного персонажа його фільму, бо переконані, що в житті все буде як у кіно. Чому так? Бо це та ж сама інформаційна лавина й маніпуляція, причому чистої води психологічна. Вони заганяли в психіку глядача установку маніпулятора, який потім управляв цими глядачами. Чи, скажімо, те ж питання мови, яка не просто є засобом спілкування, а однією з підвалин національної ідентичності й державної єдності. Для одних — це аксіома, а мовний закон — торжество справедливості, на який вони чекали десятки років. Для тих, кому українська мова є кісткою в горлі, навпаки — привід для істерик на тему “порушення права”. А для Кремля та їхньої п’ятої колони – чергова нагода спекулювати на темі мови й лякати людей вигаданими страшилками. І це спрацьовує: маніпуляцію не лише використовують, на неї ведуться. Виходить, що багатьом людям легше вірити у вигадану “правду”, що поліція ловитеме, а суд каратиме всіх, хто не розмовляє українською, аніж взяти до рук той самий закон і його прочитати. Адже закон взагалі не регулює питання, як кому розмовляти. Він не поширюється на тему приватного спілкування та релігійних обрядів. Лише люди, які надають публічні послуги громадянам, держслужбовці та освітяни зобов’язані знати українську мову та використовувати її в роботі. Більше того, закон про державну мову не спрямований проти інших мов чи їх носіїв. Тобто головний зміст цього об’ємного закону можна звести до простої формули: він гарантує, що кожна людина в Україні може отримувати інформацію та послуги українською мовою в усіх публічних сферах. Власне, це випливає з вимоги статті 10 Конституції, де сказано: “Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.
А тепер подивимось, що говорить на цю тему проросійська партія “Опозиційний блок”: відновлення відносин з РФ, автономія Донбасу й скасування закону про мову. Теж саме чуємо і від президента Зеленського та голови його офісу. І це на шостому році російсько-української війни! З бойками, новинськими, рабіновичами, мураєвими, тобто усіма “сирітками” Януковича, яким конче потрібно зайти до парламенту, з їх антиукраїнською політикою все зрозуміло, а президент? І тут спрацьовує кинута в соцмережі фраза: “а какая разніца” і ті, кому лінь думати, підхоплюють її. До речі, про Facebook. Хто контролює Facebook? А, практично, ніхто. Разом з тим, Facebook володіє усіма інструментами впливу на людину, а через неї на державу. Державна пропаганда — це ніщо, у порівнянні з інструментами, якими володіє Facebook. Там можна писати все що завгодно. І це що завгодно з апетитом поглинають ті, на кого та чи інша брехня розрахована! Але ж у нас свобода слова і закону про відповідальність за поширення фейкової інформації у соцмережах у нас немає. Тому все це разом можна назвати інформаційною війною, яку ми, на жаль, програємо. Тим часом, маємо розуміти, що перемога у цій війні залежить від кожного з нас, варто лише навчитись відрізняти фейк та маніпуляцію від справжньої інформації. Бо ж чи варто довіряти політикам, які брешуть? Адже у повсякденному житті ми навряд чи звернемось за допомогою до того, хто хоч раз пообіцяв щось і не виконав, хто нас обдурив чи підставив. Чому тоді постійно віримо політикам, які увесь час кричать, що зроблять українців заможними, які обурюючись злиднями народу, насправді завдяки його терплячості і довірливості збагачуються самі. Звісно, що серед нас є чимало людей, яким на певному етапі життя вигідно бачити в чорному біле і голого короля вбраним. Вони сподіваються на якісь дивіденди, посади та отримати від брехні свою маленьку вигоду, зовсім не думаючи, що буде опісля. А давайте, висловлюючись мовою ЗЕ, до команди якого під шумок також примазалось чимало не чистих на руку та сумнівних персоналій, зробимо їх усіх: і політиків-брехунів і раптово позеленілих пристосуванців, для яких Україна — клондайк, де можна красти і бути безкарним, де не вчаться і не лікуються їхні діти, тих, в кого цілий арсенал нерухомості й сімейних автопарків, в кого вже давно є запасний плацдарм, куди завжди можна втекти. Давайте покажемо, що ми — українці і нам не байдуже, яким буде майбутнє наших дітей та внуків. Невже справді у нас на генетичному ДНК записано бути рабами?
Лариса Світловська