Ця кінострічка стала новаторським відкриттям у межах міста, локації якого вподобали його творці Дмитро Бевзюк, Дмитро Мілієнко та Філіп Гаврилюк. У розмові двоє з них розповіли про особливості зйомок, студію кіновиробництва “Bad Rabbits Foundation” і мистецькі погляди на світ кінематографа.
— Ваша студія має доволі цікаву назву — “Bad Rabbits Foundation”, що означає “погані кролики”. Який у ній прихований зміст?
Дмитро Бевзюк (Д.Б): “Foundation” — це власне студія. “Bad” — тому що не працюємо за методичними правилами зйомок, прийнятими за норму. Основна наша мета — щоб відеоматеріал, над яким працюємо, захопив глядача. Часто жорсткі правила цьому заважають. Ми вважаємо себе чесними і відвертими, спрямовуючи свої зусилля на те, аби викликати емоції в аудиторії. “Rabbits” — тому що кролики є милими створіннями і не більше.
— Розкажіть детальніше про роботу студії.
Дмитро Мілієнко (Д.М): Ми працюємо разом з 2008 року. До цього були спроби зйомок короткометражок, проте не зовсім вдалі. Після об’єднання ми деякий час залишались аматорами у цій справі, але хотілося більшого. Тому вирішили відкрити офіційну студію. Так, у 2014 році утворили вже потужнішу організацію зі створення фільмів. Минулий досвід став у нагоді, адже завжди варто з чогось починати.
— Якими здобутками можете похизуватися?
Д.М: У першу чергу перемогою на всеукраїнському кінофестивалі у Києві — “Інтерфільмфест”, де виграли гран-прі за кінострічку “У нас був шкільний бал”. Конкурс був надзвичайно великий — 134 роботи, проте перемогу отримали саме ми, що надзвичайно приємно.
Також посіли третє місце на конкурсі іміджевого відео “Promisto” за ролик “Щоразу Хмельницький”.
— Перед тим, як розпочати роботу над виробництвом фільмів, ви працювали у сфері телебачення. Цей досвід знадобився у подальшому?
Д.Б: Ми обидва працювали на “33 каналі”. Я — режисером монтажу, а Дмитро — оператором, іноді ведучим. У цілому займалися саморозвитком, готували себе до чогось більшого.
Д.М: Вважаю, саме робота на телебаченні спонукала до бажання позбутися рамок, якими нас обме-жували. Телевізійникам не завжди підходило, як ми працюємо, тому що у них є певні стандарти, чого, наприклад, немає у зйомці рекламних роликів чи фільмів.
— Кінострічка “У нас був шкільний бал” стала вашою першою середньометражною роботою. Її презентація відбулася навесні цього року в кінотеатрі ім. Т.Шевченка, куди завітало багато людей. Розкажіть про цей фільм, зокрема про ідею його створення.
Д.Б: Це ідея Дмитра, проте у розробці сюжету брала участь уся команда. Ми одразу й одноголосно вирішили, що це буде драма. Деякою мірою за допомогою драми мали змогу зіграти на емоціях глядача. Як на мене, це найоптимальніший жанр для малобюджетного фільму, адже не вимагає витрат на додаткову графіку, як у фантастиці, чи техніку, як у бойовиках. Більша частина бюджету була витрачена на дубляж голосів, який ми замовляли в Києві, аби надати їм більше експресії.
Крім цього, намагалися порушити соціально важливе питання: шкільний булінг. На жаль, у всьому світі це надзвичайно поширене явище, з яким потрібно боротися.
Д.М: Працювали над стрічкою трохи більше року, тому хвилювалися надзвичайно. Найбільше часу зайняла попередня підготовка: написання сценарію, підбір саундтреків, їхнє офіційне узгодження…
По закінченню зйомок і монтажу стрічки ми тільки те й робили, що критикували власну роботу. Відчували щось на кшталт ненависті, що межувала з любов’ю до власного творіння. За день до прем’єри всі знайомі писали й телефонували, аби дізнатися, чи є ще вільні місця. А ми навіть не були впевненими, що прийде більше 50 глядачів. Натомість були здивовані, адже на прем’єру завітало понад 400 людей.
— Як здійснювався підбір акторів?
Д.Б: Ми не влаштовували спеціального кастингу. Більшість акторів, яких можна побачити у стрічці, — це наші знайомі або знайомі знайомих.
Акторський досвід мали Руслан Юшкевич — тато Вови і Юлі, який грає у театрі “Дзеркало”, й Роман Благий — детектив, він деякий час працював телеведучим.
Також у ході зйомок залучали до співпраці поліцію, до якої писали офіційні запити на те, аби дозволили відзняти сцени зі справжніми правоохоронцями.
Загалом хочеться відзначити, що люди у місті доброзичливі і чуйні, адже допомогли зробити цей фільм таким, яким ми його бачили.
Д.М: Ми також виконували головні ролі у цьому фільмі, адже вже мали певний досвід. Поєднувати роботу режисера й актора непросто, але людський ресурс був обмеженим, тому довелося працювати у доволі напруженому ритмі. Єдиною проблемою для мене стало те, що в процесі зйомки не мав змоги бачити картинки збоку. Окрім мене, поєднували свої обов’язки оператор, монтажер, звукооператор… У наступному фільмі ми сподіваємося залучити більше акторів, аби зайняти ті позиції, що є для нас більш звичними, хоча це був цікавий досвід.
— Після створення і презентації такого успішного проекту у вас мають бути ідеї щодо наступних робіт. Над чим зараз працюєте?
Д.М: Наразі ми знімаємо ряд різножанрових короткометражок. Їхня особливість у тому, що кадри — наче вирвані сцени з неіснуючих повнометражних фільмів. Ми працюємо над жанровим різноманіттям, набуваємо досвіду для подальшої роботи над чимось серйозним у плані повнометражного кіно. На цьому етапі вже є кілька ідей, до яких почали писати сценарії, розробляти концепцію.
— Багато режисерів перш, ніж стати відомими, рівнялися на попередників. Чи маєте ви кумирів?
Д.Б: Важко назвати одне ім’я, тому що у мене немає улюбленого режисера. Проте є образ ідеального: складати кадри, як Стенлі Кубрик, писати діалоги, як Квентін Тарантіно, вражати масштабами, як Крістофер Нолан. Останній надзвичайно креативна особистість.
Д.М: Можу відзначити режисера Ніколаса Рефна, який зняв “Драйв” та “Неоновий демон”, адже саме цими та іншими роботами він виділяється своєю екстраординарністю. Мені надзвичайно подобається неонова естетика його фільмів. Саме цей режисер надихнув нас під час обробки трейлера фільму “У нас був шкільний бал”.
— А яка зі стрічок світового кінематографа з вашої точки зору є ідеальною?
Д.Б: Я — прихильник різножанровості, тому мене вражає феномен кіновсесвіту “Марвел”. Студія постійно розвиває якість кінематографічної продукції, що намагаємося робити і ми. Вражає, як із кожним новим фільмом покращуються сценарій, графіка тощо.
Також варто відзначити фільми Крістофера Нолана, зокрема його останню роботу “Дюнкерк”, яка справила на мене велике враження, адже зображена трагедія багатьох через світосприйняття однієї людини.
Д.М: Останній фільм, який вплинув на мене, –— “Диво” 2016 року. Це сонячна, добра, але драма. Такий собі оксюморон. Також це “Неймовірні історії”, “Хрещений батько”, “Обличчя зі шрамом” тощо.
— Дякую за розмову.
Марина КОВАЛЬЧУК