Імунізація — один із головних профілактичних заходів, що дозволяє вберегти людство від інфекційних захворювань. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), вакцини щорічно рятують життя майже трьох мільйонів дітей, запобігаючи випадкам смерті від дифтерії, правця, кашлюка, кору, паротиту й краснухи.
Імунізація — один із головних профілактичних заходів, що дозволяє вберегти людство від інфекційних захворювань. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), вакцини щорічно рятують життя майже трьох мільйонів дітей, запобігаючи випадкам смерті від дифтерії, правця, кашлюка, кору, паротиту й краснухи.
Завдяки кампанії імунізації, проведеній ВООЗ у 1967-1977 роках, була ліквідована натуральна віспа — хвороба, яка на початок проведення цієї програми загрожувала 60% населенню світу, забираючи життя кожної четвертої хворої людини. Незабаром буде подоланий і поліомієліт, захворюваність на який знизилася на 99%, майже п’ять мільйонів людей врятовані від паралічу.
За період 1999-2009 років смертність від кору в світі знизилася на 40%, а в деяких країнах задекларована мета щодо ліквідації цієї хвороби.
Нині впроваджені нові вакцини, застосування яких дало значні результати. Це такі імунобіологічні препарати, як вакцина від гепатиту В, яка регулярно вводиться дітям у 77% держав-членів ВООЗ, вакцина проти гемофільної інфекції, що спричиняє пневмонії у дітей першого року життя.
Незважаючи на користь та переваги вакцинації, в сучасному суспільстві панує вакцинофобія. Вона виникла передусім унаслідок недостатньої поінформованості про щеплення та його переваги.
В Україні про профілактику інфекційних захворювань дуже широко дискутується в засобах масової інформації та мережі Інтернет.
Пацієнти, особливо батьки дітей, ставляться до щеплення з пересторогою, думаючи передусім про негативні наслідки вакцинації, тобто ускладнення. Звичайно, коли практично здорова людина після щеплення почувається дещо хворою, виникає запитання: чи є в цьому користь? Але до складу вакцини входять антиген певного збудника, а також речовини-ад’юванти, які підсилюють імунну відповідь. Внаслідок цього можливе підвищення температури тіла з симптомами інтоксикації — ломотою, загальною слабкістю. Можливий також розвиток місцевих реакцій — ущільнення, почервоніння та біль у місці уколу.
Стосовно дітей, які часто хворіють застудами. Багато хто вважає, що таким дітям не можна робити щеплень. Але імунна система малят до п’яти років фізіологічно не спроможна самостійно побороти певні види збудників, як-от гемолітична паличка, менінгококи тощо. І саме деякі щеплення допомагають імунітету дитини, яка часто хворіє, сприяти її кращому захисту й запобігати розвитку найважчих ускладнень (менінгіт, пневмонія тощо). Скажу більше, навпаки, дітям, людям похилого віку та хворим з хронічною соматичною патологією, в першу чергу дихальної системи, потрібно в передепідемічний період вакцинуватися від грипу — задля профілактики загострення основного захворювання та профілактики вторинних бактеріальних ускладнень.
Є три шляхи уникнення інфекційного захворювання: перший — повна ізоляція або карантин, другий — перехворіти, але ніхто не знає, якими будуть наслідки, третій — зробити щеплення та не хворіти або перенести захворювання в легкій формі.
Основне твердження, в якому впевнені противники щеплень, це те, що природний імунітет кращий, ніж вакцино-асоційований. Вони помиляються.
Не натуральний імунітет, а запобігання контакту з джерелом зараження є найкращим способом зберегти життя. Чому ж захист, який дає щеплення, кращий за природний? Ключовою перевагою є швидкість. Щеплені особи виробляють імунну відповідь набагато швидше, ніж ті, хто змушений чекати, доки виробиться природний імунітет. Ми не народжуємося з природним імунітетом, наш організм продукує антитіла у відповідь на загрозу. Наприклад, дитина перші шість місяців життя має імунний захист, що передався їй від матері, за умови, що мати щеплена або перехворіла певним інфекційним захворюванням. Після шести місяців малюк не має антитіл до вірусу кору чи поліомієліту. Однак при контакті з вірусом він може “навчитися” виробляти антитіла до нього. Це потребує певного часу, однак поступово дитячий організм здатен виробити достатньо антитіл, щоб дати хворобі ефективну відсіч.
На жаль, ми не завжди отримуємо час, який нам потрібен. Проти того ж кору антитіла виробляються, але багато людей будуть перевантажені і вбиті вірусом задовго до формування їх достатньої для відсічі хворобі кількості. Ті, хто виграв змагання, спромігшись виробити достатню кількість антитіл, щоб вижити, тепер захищені на решту життя. Це тому, що імунна система зберігає здатність до вироблення специфічних антитіл проти вірусу кору.
Щоб спрацював природний імунітет, ви повинні заразитися, але можете померти раніше, ніж станете в змозі виробити достатню кількість антитіл для захисту.
Але можна навчитися виробляти захисні антитіла, не захворівши! Це і є теорія, що лежить в основі вакцинації. Щоб створити антитіла до вірусу (чи бактерії), організм повинен з ними “зустрітись”. Іншими словами, потрібен безпосередній контакт з вірусом, краще інактивованим (живим ослабленим) або взагалі вбитим. Вакцина — це інактивована або мертва форма вірусу, яка дозволяє навчитися виробляти антитіла, не захворівши в процесі.
Нині в Україні діє календар профілактичних щеплень, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України №551 від 11.08.2014 року, який передбачає обов’язкові щеплення за віком, станом здоров’я, епідемічними показами та рекомендовані щеплення для людей з групи ризику.
Головна мета масового щеплення — створити колективний імунітет, тобто захистити не одну конкретну людину, а всіх, аби повністю встановити контроль над інфекцією, як це було зроблено свого часу з натуральною віспою та іншими небезпечними хворобами.
На жаль, рівень колективного імунітету дітей як в Україні, так і в нашому місті, за даними 2017 року, далекий від рекомендованого ВООЗ 95%. Саме тому нині є небезпека виникнення спалахів інфекційних захворювань, про які українці встигли забути, користуючись колективним імунітетом, створеним десятки років тому. І якщо охоплення щепленнями проти кору, паротиту і краснухи серед дітей 1-12 років складає майже 70%, то цього не можна сказати про вакцинацію проти дифтерії, правця, кашлюка. Рівень колективного імунітету від цих хвороб останнім часом різко знижується. Діти перших трьох років життя вакциновані лише на 31%, а це загрожує спалахом дифтерії та кашлюка.
Відмова батьків від вакцинації дітей може викликати відновлення росту захворюваності та смертності від інфекційних захворювань. Адже самі батьки в дитинстві завдяки імунізації отримали специфічний імунітет від багатьох інфекційних хвороб, а зараз невиправдано піддають своїх дітей ризику. До речі, вакцина АКДП індійського виробництва нічим не відрізняється від вакцини АКДП, якою щеплювали дітей протягом 50 років з 60-х років минулого сторіччя до 2010-2011 років.
Тож варто звернутися до дільничного педіатра і щепити свою дитину. Наразі у Хмельницькому є всі потрібні вакцини, окрім проти гемофільної інфекції. Якщо дитина нещеплена або щеплена неповністю, педіатр складе індивідуальний календар щеплень.
Ірина КОНДРАТЮК, міський педіатр