За творчим доробком члена Національної спілки художників України Миколи Мельничука можна вивчати його історію життя. До свого 70-річного ювілею, який відзначив 28 січня, створив чимало, підкорив різні техніки декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва. Його роботи знає вся Україна, пишається Хмельниччина.
За творчим доробком члена Національної спілки художників України Миколи Мельничука можна вивчати його історію життя. До свого 70-річного ювілею, який відзначив 28 січня, створив чимало, підкорив різні техніки декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва. Його роботи знає вся Україна, пишається Хмельниччина.
Художній талант у нього, каже митець, від Бога і дідуся, котрий працював учителем трудового навчання у школі села Семереньки (Самчинці), що на Старокостянтинівщині, де народився 1948 року. “Памʼятаю, як дід змайстрував для школярів іграшкового деревʼяного комбайна. Тоді комбайн був символом епохи, праці на полях і щедрих урожаїв. Кожна деревʼяна деталь іграшки крутилася, рухалася. Машину можна було тягти за шнурочок і вона їхала. Мене так захопив витвір дідуся, що я не міг відірватися від нього. І з тих пір зацікавився різьбленням по дереву”, — згадує Микола Мельничук.
Потяг до малювання у нього теж з дитинства. Каже, постійно змальовував усі зошити в школі. Малював, що на думку спаде, особливо іграшкові моделі автомобілів. “Я так захопився їхнім перемальовуванням! Постійно вишукував нову марку і передавав її на папері точно, до найменшої деталі”, — тішиться згадкою дитинства пан Микола.
По закінченню школи хлопець не сумнівався, яку професію обрати. За радянських часів найпрестижніші мистецькі виші були у Москві. Туди й подався у 1960-х роках на заочне навчання. Освоїв живопис та графіку.
Митець радо доповнив свою розповідь про студентські роки демонстрацією малюнків, зроблених кульковою ручкою на “нудному опорі матеріалів”. Все ж дисципліни засвоїв добре, нині є одним із найповажніших художників краю.
“Та найбільшими моїми вчителями були художники, на жаль, нині покійний Анатолій Намистюк та Іван Когут, у товариство яких я потрапив у Хмельницькому. З ними засвоїв головні ази і малювання, і різьблення, за що їм дуже вдячний”, — пригадує Микола Мельничук.
З гордістю зауважує, як у роки відлиги організовували всеукраїнські художні виставки та ярмарки. З усіх регіонів зʼїжджалися майстри зі своїми виробами, аби показати їх широкому загалу. Тоді, зазначає Микола Мельничук, найчастіше їздили на виставки саме втрьох із Когутом та Намистюком. І втішно, що тодішня влада зі всіх майстрів, особливо по дереву, виділяла представників Хмельниччини. Неодноразово запрошувала їх брати участь у всеукраїнських, навіть міжнародних заходах. “Чого ми тоді тільки не виробляли! — згадує Микола Леонтійович, демонструючи цікаві фото виробів. — Мисники, солянки, кухлі, підстаканники, іграшки, меблі…. У глядачів очі розбігалися від різноманіття представленого та візерунків на деревʼяних виробах!”.
Творчий злет у різьбярстві з тих пір тримає митця на крилах. З деревом не розлучався. Свого часу робив елементи декору в дитячих садках. Можливо, і досі зберігаються його деревʼяні герої казок, тішать сучасну малечу. Творив і макети заводів, житлових масивів не лише Хмельницького, а й інших міст України. Так, макет Меджибізької фортеці зберігається у тамтешньому музеї.
Виготовляв на замовлення і меблі. Напевно, жінки про власну вроду забували, коли дивились у люстра з дивовижної краси рамами, зробленими Миколою Мельничуком. Дуже гарні та цікаві його тумбочки-секретики. Їх особливість не тільки у вишуканому декорі, а й у спеціальній системі відчинення шухляд. “Тільки господарі знали, куди гроші сховали”, — жартує майстер.
Нині Микола Мельничук виготовляє іконостаси та церковні меблі. Розповідає, що вірить у Бога з дитинства, бо ще малим до церкви привела бабця. Але до глибокої віри привернув син, теж Микола, якому не дала дожити до наших днів страшна хвороба. Разом ходили до церкви, молилися.
Згадує, як колись давно, випадково дізнавшись про його вміння працювати з деревом, священнослужителі запропонували зробити перший іконостас. Тоді отримав зарплатню за свою роботу — два міхи зерна.
Звичайно, довелося Миколі Мельничуку чимало попрацювати, аби освоїти всі правила декорування церков. Читав спеціальну літературу, спілкувався зі спеціалістами та священиками. “Робота для церкви має бути особливою. Її досконалі форми та вишуканий стиль мусять навіювати людям думки про величне, святе”, — зауважує митець.
У його доробку нині — іконостаси, меблі для храмів у мікрорайонах Книжківці, Озерна, Гречани, Дубове, у дзвіницях капличок… Вишуканий іконостас авторства Миколи Мельничука заввишки 16 метрів є у Свято-Троїцькому Браїлівському жіночому монастирі. Він складається з трьох масштабних частин. До речі, іконопис нині також улюблена справа майстра. Сам займається зображенням ликів святих, позолотою, виготовленням рам. Кажуть, деякі писані ним ікони, намолені у церквах, мають цілющу силу.
Свого часу, коли ще син грав на бандурі, Микола Лейонтійович хотів змайструвати для нього музичний інструмент, взагалі зайнятися виготовленням інструментів. Але не судилося. Для тих, хто братиметься за цю справу, розкриває секрет: “Найкращі музичні інструменти виходять зі старого дерева, котре пролежало кілька років після удару блискавки. Інакше інструмент не звучатиме!”.
Дерево — символ його творчості. З нього виготовляє вироби, його зображає на картинах, воно символізує життя. У майстерні висить улюблена графіка, головні герої якої переважно дерева. Малює частіше з уяви. Графіку любить за швидкість і технічну простоту створення. Більшість його робіт мають глибокий філософський зміст, цікаву передісторію.
Особливі і його абстрактні монотипії — різновид графіки, мальованої на гладкій поверхні, яка не поглинає фарби. Одна з останніх серій присвячена революційним подіям на столичному Майдані, анексії Криму. Виставка цих робіт відбулася ще 2014 року.
“Микола Мельничук один із перших художників, які взялися за цю складну й актуальну тему. І, на мою думку, роботи дуже влучні. Тут відчувається революційний дух, зло бореться з добром у країні. Вперше експозиція була представлена у виставковому залі ПАТ “Хмельницьк-обленерго”, згодом — в обласному художньому музеї”, — каже колега автора Микола Шафінський.
У музеях міста, приватних колекціях зберігається чимало робіт знаного художника. На його рахунку численні персональні та колективні виставки. Микола Мельничук нині відповідальний секретар обласної організації Національної спілки художників України. Має чимало поціновувачів мистецтва, навіть учня, який нині навчається у мистецькому виші Львова.
“Це дуже талановитий і працелюбний художник, яким пишається Хмельниччина. Бажаємо йому здійснення творчих планів та здоровʼя”, — каже художник Яків Павлович.
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО